Як Сальєрі Амадеуса зі світу звів

Є от такі фільми-легенди в жанрі байопік, котрі часом повністю витісняють своїх конкурентів і формують образ особистості краще, ніж будь-який біограф чи мемуарист-сучасник. Серед них, мабуть, найцікавішим є “Амадеус” Мілоша Формана, котрий розповідає про життя геніального композитора Вольфганга Амадеуса Моцарта. Того самого, котрий зробив революцію в музиці, котрий міг на слух зіграти будь-що, і котрий змалку і до останніх днів жив з музикою.

Сюжет

Фільм “Амадеус” розповідає нам про життя Моцарта очима Антоніо Сальєрі, придворного австрійського композитора італійського походження. Він розповідає свою історію духівникові. Ми бачимо порівняння дитинства: його та Моцарта, перші та подальші враження, і, безумовно, заздрість. Не можна назвати Антоніо Сальєрі посереднім композитором, інакше він би ніколи не зайняв настільки високу посаду. Однак так трапилося, що талановитий і не зовсім врівноважений молодик швидко потіснив поважне світило музики. З часом твори Сальєрі навіть забулися, стали невпізнаваними, натомість прості і яскраві мелодії розібрали на цитати. Чи це не привід для ревнощів та нелюбові? Чи це не привід стати причиною, аби усунути конкурента?

Мілош Форман вдало використав міф, котрий народився ще за часів перших біографів, і потім пішов у світ, як багато інших міських легенд. При чому обіграв це в дуже елегантний спосіб, адже пліткували, що Сальєрі саме отруїв Моцарта. Ні, режисер дає нам зовсім іншу версію, що наближає фільм “Амадеус” до жанру психологічний трилер. Ба, більше, він пропонує свою версію головної причини, чому АнтонієСальєрі зненавидів Амадеуса.

Головні герої фільма Амадеус

І фільм би став таким, якби Амадея показали пафосним мармуровим пам’ятником самому собі. Але ми бачимо на екрані веселуна та гуляку з дивним істеричним смішком. Це одразу нівелює традиційний академічний підхід, ми бачимо живу людину. Так, геніальну, але таку живу та легковажну, наповнену недоліками, що аж трохи забагато цього. Можливо, геній та відповідне навантаження на мозок з дитинства ввімкнули своєрідну компенсацію у вигляді прагнення до легкого життя.

А над Амадеєм висіла тінь його батька. Леопольд Моцарт був людиною старої школи та доволі суворих правил. Власне він вигадав концертувати з малими дітьми по всій Європі задля заробітку. У фільмі батько неприхильно дивиться і на майбутню дружину сина, і на те, як Вольфганг марнує своє життя у, на його думку, дурнуватих розвагах. У фільмі тінь батька переслідує сина до кінця життя, нависає над ним і зрештою руйнує моральний стан.

Що цікаво тінь самого Вольфганда Амадея Моцарта переслідувала його сина Франца Ксавера, котрий попри очікування, так і не повторив успіх свого татуся.

Якщо ми вже згадали Леопольда, то час сказати два слова і про сестру Моцарта, Марію. На жаль, у фільмі вона відсутня навіть у сценах дитинства композитора. А шкода, адже за свідченнями сучасників вона могла скласти чудову конкуренцію брату. Однак правила того часу не дозволяли дівчатам будувати успішну композиторську кар’єру.

І, нарешті, Сальєрі. Його заздрість до геніального колеги лежить лише у професійній площині. Я б не сказала, що сценка з переробленим привітальним твором сильно зачепила придворного композитора, хоча наклала тінь на стосунки. Положенню Сальєрі ніби нічого не загрожує, тим більше, що Моцарт сам особисто псував собі кар’єру епатажністю та певними відхиленнями від етикету. Проблема Сальєрі у власній невпевненості, котра тягнеться з дитинства. Нам недарма показали сцени ранніх років обох композиторів. У Моцарта з цим не було проблем.

Фільм Амадеус як кіномистецтво

Що ж, а тепер я хочу поговорити про художній бік картини. Якщо ви естет, то костюми та декорації зроблені з великою любов’ю до деталей. Ви ніби телепортуєтеся до епохи Йозефа ІІ, до речі, великого реформатора, ніби особисто перебуваєте в кімнатах разом з Моцартом, ніби разом з ним ходите вулицями міста. Знімали фільм не у Відні, а у Празі. Можливо, це було пов’язано з політичними та фінансовими мотивами, однак я схиляюся до думки, що зняти щось подібне у суттєво перебудованому Відні було б складніше. А Прага найкращим чином пасує до епохи пізнього рококо.

Що цікаво, саме Прага стала містом, котре закохалося у творчість Моцарта, котра завжди раділа його приїздам та концертам, котрі столичний композитор давав як у Театрі Станів, так і в приватних палацах. Зрештою, саме у Празі відбувся тріумф опери “Весілля Фігаро”, прийнятої так прохолодно у Відні. Це тут публіка вперше почула іншу оперу “Дон Жуан”.

А ще мені сподобалася гра акторів. Ви вірите в суворість та моральні принципи Леопольда Моцарта, легкість та певну поверхневість в плані мистецтв імператора Йозефа ІІ, підступність схожого на тхора Сальєрі, легковажність Констанції та самого Амадея, котра з часом дорослішання еволюціонує у розрахунок та неврози з алкоголізмом. Ми бачимо й світловий контраст: ранні безтурботні роки молодості у світлих тонах змінюються на похмурі темні останніх років життя композитора. Він вже не той молодий хлопець, що дозволяє собі грати в біганину імператорським палацом.

І хоча мені особисто трактування характеру Моцарта як дивака на межі безумства не подобається, однак цей образ не позбавлений певної похмурості. Гадаю, в житті все ж правила етикету змушували Вольфганга Амадея поводитися дещо інакше, не так розв’язно. 

І, нарешті, музика. Так, я не уявляю фільм про Моцарта без музики, але тут вона ідеально вписана у сюжет. Настільки ідеально, що навіть хочеться знайти та послухати твори того Антоніо Сальєрі!

І на завершення

Фільм отримав вісім оскарів і став культовим. Настільки культовим, що його цитує кожний музей композитора: як в Зальцбурзі, так і у Відні. А це свідчить про те, що фільм став не лише чудовою ілюстрацією життя Моцарта, але й… частково сформував сприйняття людьми цього митця через призму свого образу.