Жак-Луї Давід “Смерть Марата”

Щось я давно нічого не писала. Не мала сил, наснаги, лише зараз, коли на лікуванні, маю час написати про одну з найвідоміших французьких картин. Сьогодні мій погляд зупиниться на картині “Смерть Марата”, написану Жаком-Луї Давидом у 1793 році.

Історична довідка

Я не буду переказувати весь хід Французької революції, на це не вистачило б і книги, особливо якщо згадувати всі персоналії. Влітку 1793 року монтаньяри під гаслом “врятувати революцію” розв’язали терор, знищуючи як колишніх союзників жирондистів, так і вцілілих роялістів. Жан-Поль Марат та Робесп’єр були серед лідерів терору.

Колишній вчений, Марат з 1789 року видавав свою газету “Друг народу” (L'Ami du peuple), котра мала популярність у народу і викликала хвилю критики поміркованих жирондистів. Займався видавничою діяльністю і фактично був рупором революції. Через публікації Жана-Поля Марата навіть притягнули до Революційного трибуналу, котрий його цілком виправдав. Після трибуналу фанатик революції взявся за справу переслідування політичних опонентів ще з більшою ретельністю. Сталося це за три місяці до вбивства.

Марат хворів на екзему, хворобу шкіри, і тому змушений був часто сидіти у воді, котра полегшувала його муки. Можливо, й фанатизм був спровокований болями та свербінням. Врешті, ніж такої ж фанатички жирондистки Шарлоти Кордей знайшов трибуна. Що цікаво, перед вбивством вона показала жертві перелік ворогів народу. Таким чином революція зжерла свого адепта. Згодом слідом за жирондистами пішли на гільйотину і самі якобинці-монтаньяри.

Картина “Смерть Марата”

Жан-Луї Давид товаришував з Маратом, і не дивно, що ця трагедія вразила його до глибини душі. І він взявся з роботу. Картина з’явилася вже того ж року за кілька місяців. Марат на ній нахилився на правому боці, тримаючи в руках перо та лист, в котрому написано: “Враховуючи те, що я нещасна, я маю право на вашу допомогу”. Марат саме переглядав майбутній номер своєї газети “Друг народу” (він під рукою). Очі майже заплющені, на обличчі застигла легка посмішка. Певне, фанатик був задоволений переліком жирондистів, переказаним вбивцею.

“Дивні діла Твої, Господи”, сказала собі я, коли дослідила життя художника. Попри те, що Жан-Луї Давид входив до Комітету національного порятунку та виносив смертні вироки, революція помилувала митця. Він навіть встиг побувати придворним художником Наполеона І Бонапарта. А Картина стала символом епохи, своєрідним зламом, коли під ніж пішли монтаньяри. Можливо, саме нею Давид хотів створити культ жертви, замінивши покійним другом покійного ж короля, а може й самого Христа. Не дарма картину ставлять до одного ряду з численними “П’єтами” (Оплакування Христа). Серед них і картина Караваджо.

Оригінал картини знаходиться у Бельгії, натомість у Луврі знаходиться копія, написана учнями майстра, котру я й побачила під час відвідин цієї картинної галереї. Бельгійський оригінал у свій час побачив Шарль Бодлер, котрий і популяризував та романтизував її. 

Ще один цікавий факт. Луврську колекцію заклав Жан-Оноре Фраґонар, приятель та підзахисний Марата. Він їздив закинутими маєтками аристократів та збирав полишені витвори мистецтва, і таким чином створив одне з найкращих у всьому світі зібрань.