13. Стара історія та привид

Луна сиділа за столом і розглядала подарунок королеви фей: маленьку коробочку, наповнена порошком бузкового кольору з різкуватим терпким запахом і елегантний стилет, прикрашений профілем білочки зі смарагдовим оком. Поряд схилилися Мія та Лаура, вони прикрили носи масками, аби випадково не здмухнути порошок.
— Це ж феєвий пилок! — Луна через лупу дивилася на кристалоподібні порошинки. — Він сиплеться з крилець фейрі навесні, і лише вони можуть його збирати.
— Що з нього можна зробити? — запитала ельфійка.
— Ним можна вилікувати кілька важких захворювань, потім на основі його роблять зілля, котре піднімає настрій.
— Гарний ель непогано піднімає настрій! — зауважила Мія.
— Або ж шматочок гарного жовтого твердого сиру! — додала Лаура.
Луна скептично подивилася на подруг.
— А ще це головний складник зілля, котре вказує шлях! Воно вкаже шлях організму до здоров’я, а тому, хто втратив себе в житті — вірний вибір. Ось так! — Луна відклала лупу і закрила коробочку. — Хоча воно працює лише під час складних виборів. Просто так, лежачи на дивані, собі удачі не принесеш.
— У вас епідемія? — на порозі аптеки «Три травинки» стояла Рейра.
— Ні, — Луна стягла маску. — Йдемо до Замочку тренуватися?
— Так, — Рейра кинула погляд на ніж та відвернулася.
Резиденція Відділу зустріла їх тишею. Першим поверхом зазвичай бігали у справах дрібні клерки, котрі займалися діловодством, бухгалтерією, матеріальним забезпеченням відділу. В більшості своїй вони не мали якихось здібностей, і тому ніколи не приймали участь у операціях. Однак зараз вони сиділи у своїх кабінетах на першому поверсі, і готували річний звіт. Луна відчула певну напругу, котра йшла з тих кабінетів.
«Певно, хтось щось намудрив у звітності», — подумала вона, піднімаючись сходами на другий поверх, де знаходилися робочі приміщення та зона відпочинку войовничок, архів, склад зброї, кухня з ліфтом для подачі їжі до Лицарської зали на третьому поверсі та каплиця. І спортивна зала, куди вони власне і прямували.
В середині доволі просторого приміщення вже зібралося кілька ляльок. Патрик качався на тренажері. В протилежному кінці худенька Лера випускала з руки світлову кульку. Вона певний час висіла над долонею, а потім дівчина намагалася спрямувати кульку на спеціальний екран на стіні. Однак та не долітала навіть до половини і падала на підлогу.
— Нічого, давай ще, в тебе вийде! — підбадьорювала малу Вероніка. — О, привіт! — махнула рукою. — Теж тренуватися?
— Так, з бою на ножах.
— Он як, — здивувалася Вероніка. — Це цікаве вміння. Здається, давно у нас не було такої, як ти.
Луна запитально подивилася на Рейру, потім на Вероніку.
— Технікою бою на ножі, метання ножа, зламу замків, дверей володіли особливі ляльки, — пояснила Рейра. — Деякі з них були справжніми злодіями екстра-класу, здатними витягти золото із закритого сейфу, не відчиняючи його. Втім, це не твій шлях, зілярко. То ж перш за все я навчу тебе, як захищати своє життя і як зробити так, аби нападник тебе не заскочив зненацька.
Перший урок полягав в тому, що Луна вчилася правильно тримати ножа і наносити удари по манекену — не так, як то робить ненавчена людина, а як це роблять професіонали. Урок тривав годину, за цей час Вероніка встигла вшитися — її герцогівна вимагала постійної присутності головної фрейліни. Лера трохи потренувалася, а коли Патрик закінчив свої вправи, вони вдвох пішли геть.
— Як я і казала, тобі ще вчитися і вчитися! — нарешті казала Рейра. — Ти повинна щодня вправлятися, аби вміти захистити своє життя. І… Я бачила, що ти отримала стилет від Королеви?
— Ну, так, — підтвердила Луна.
— Коли буде наступна безхмарна повня, постарайся зробити собі нову зброю з цього ножа, — Луна кивнула. Рейра взяла куртку і продовжила: — А на цьому все. Тягни манекен на місце.
За вікнами почало сутеніти. Ввімкнули святкову ілюмінацію. Луна позіхнула — хотілося прогулятися містом. І раптом відчула чиюсь присутність. Вона обернулася до дверей і побачила людську фігуру — ніби згущену тінь.
— Ти бачиш це? — прошепотіла Луна.
Вона хотіла було витягти ножа, але чомусь засумнівалася — чи годиться він для привидів. Рейра притримала руку подруги, заперечливо похитала головою і зі всієї сили махнула курткою в сторону привида. Той зник.
Рейра кивнула — йдемо далі. Луна хотіла було заперечити, але похмурий вираз обличчя наставниці — такий самий, як перед прийомом у Королеви Фей, відбив всяке бажання говорити. Обидві ляльки вийшли із зали і спустилися вниз. Всі працівники саме покидали свої робочі місця і якось надто швидко це робили, ніби годинник показував останню п’ятничну хвилину робочого дня.
Наступні тренування проходили що два дня, і Клара та Рейра змінювалися почергово. Якщо Рейра акцентувала увагу більше на захисних техніках, то Клара — атакуючих. Хоча з неї мечниця була як з корови кінь, однак вона зуміла навчити Луну підсилювати своєю енергією силу ножа, і навіть за допомогою простих заклинань випускати з ножа різні множинні удари чи навіть влучно потрапляти в ціль.
І кожного разу вони зустрічали привида. То він блукав коридором, то зазирав до спортивної зали, то сидів собі на сходах на третій поверх. Рейра сприймала його так само похмуро, натомість Клара удавала, що його ніби не існує. Вона поводила себе як звичайно, трохи легковажно, трохи серйозно, а загалом на якомусь своєму вайбі. Обидві ляльки ніколи не перетиналися — отже їх перемир’я залишалося доволі умовним.
Так тривало з півтора тижня, аж поки в один день Луна не прийшла до порожньої зали. Вона чекала з десять хвилин. Намагалася додзвонитися до Рейри, але та не брала слухавку.
— Рейра не прийде, в неї важлива термінова місія, і вона попрохала мене навчити тебе однієї штуки, — Луна обернулася до входу і побачила там пана Жана. Той зайшов, і майже одразу за ним зазирнув привид. Жан лише повернув голову в його сторону — той ніби розчинився у повітрі.
— Ви його знешкодили? — запитала Луна.
— Ні, — водяник зупинився, оглянув залу, — ні, я лише наказав йому піти з цієї зали. Він зараз там, — повів очами Жан, — на коридорі.
Луна трохи боязко подивилася на двері і промовила:
— Хто це?
— Розповім трохи пізніше. А спершу наука! Давай тут присядемо, — водяник всівся прямо на татамі.
Луна присіла навпроти. Пан Жан закрив очі, підняв руки, зчепив пальці з перетинками над головою, тоді розвів їх по сторонам. Луна відчула, як навколо них з’явилася ніби захисна півкуля з тонкої плівки.
— Сьогодні я розповім тобі про один інструмент. Це сфера захисту. Ти створюєш її для того, аби тебе не почули, аби різними чарівними та магічними засобами тобі не нанесли шкоди. Якщо ти доволі сильна в Таємному Мистецтві, то сферою можна захиститися від вогнепальної та холодної зброї. І до того ж тебе просто не бачитимуть.
— І не відчуватимуть?
— Вправний маг відчує магію, але інший вправний маг здатен відвести це відчуття в сторону, обдурити! І саме тому Таємні науки називають Мистецтвом! — водяник клацнув пальцями і сфера зникла. — Тепер твоя черга. Ти повинна закрити очі, підняти руки і виставити їх прямо над собою. А потім! Уявити собі, що ти розтягуєш цю невидиму плівку над собою.
Луна спробувала, але в неї нічого не вийшло. Як вона не намагалася, не з’являлося і натяку на плівку. Вона врешті опустила руки і розкрила очі, побоюючись, що побачить гнів чи розчарування на обличчі водяника. Але той лише посміхнувся і промовив:
— З першого разу ні в кого не виходить. Відкрию тобі таємницю, мені то вийшло з п’ятого підходу. І ось що мені допомогло. Я взяв звичайну кухонну плівку і почав її розтягувати ніби над собою. І спрацювало! Спробуєш вдома?
Луна гаряче кивнула головою. Вона закрила очі і ще раз спробувала створити сферу. Все марно, хоча на мить їй здалося, що на кінчиках пальців щось з’явилося.
— Невже цей захист можна встановити швидко? — запитала вона.
— Майстрам потрібно на це секунду. Великі майстри можуть просто уявити сферу навколо, без жодних рухів. Тільки варто пам’ятати: заклинання чи застосування зброї із середини руйнує захист. Навіть думка про напад!
До зали зазирнув привид. Пан Жан кивнув йому, і фігура знову зникла. Тоді водяник скочив на ноги, геть по жаб’ячому, так що Луна не могла не втриматися від посмішки.
— Луно, перш, ніж я тебе відпущу, мушу тобі показати ще одне.
Пан Жан накинув на себе піджак, замкнув спортивну залу і вони рушили коридором в сторону каплиці. Привид йшов з ними, він тримався осторонь, але Луна відчувала з його сторони певне зацікавлення.
Зайшли до середини. Лялька відвідувала це місце вперше, зазвичай каплиця стояла зачиненою. Вона була пишно оздоблена бароковими оздобами, так що загалом сприймалася доволі важкувато. На стінах лялька помітила давні готичні розписи, старанно відреставровані. Посередині зали стояли лавки з підніжками. Вівтарна частина виходила до Старого міста. Керівник, однак, пішов до дверей навпроти вівтаря. Відчинив їх і вони потрапили в невелике приміщення, звідки ґвинтові сходи вели кудись вниз.
— Ми зараз спустимося до крипти, — пан Жан поманив ляльку собою. За мить вони опинилися в приміщенні, котре розмірами співпадало з каплицею. Вздовж стін, освітлених слабкою підсвіткою, стояло кілька десятків саркофагів.
— Це ті наші товариші, друзі, котрі загинули в боротьбі з чудовиськами. Всього тут п’ятдесят чотири героїв. Але це меншість, адже більша частина просто розcипалася на порох. Їх імена викарбувані он на тій величезній таблиці.
Луна з острахом подивилася перелік імен — мабуть до кількох сотень. Вона опустила погляд і побачила привида, котрий так само підняв свою тіньову голову.
— Чого, власне, я тебе сюди привів, — пан Жан підійшов до одного зі саркофагів. — Мабуть, в тебе після зустрічі з королевою багато питань, — Луна закивала головою. — І дівчата не дуже охоче ділилися з тобою причиною своїх… скажімо, розбіжностей, — пан Жан натиснув на важіль, і кришка труни від’їхала. Луна з жахом побачила обличчя молодого чоловіка-ляльки.
— Хто це? — запитала вона.
— Це Роджер, мій колишній заступник. Не бійся, підійди ближче. Ви, ляльки — особлива кремній-органічна форма життя, ваші тіла не гниють, на відміну від мого, котре після загибелі перетвориться на желе.
Однак Луна залишилася на місці моторошне відчуття підповзало до свідомості. Пан Жан закрив урну, дістав з кишені три келишки, фляжку, налив — лялька відчула запах коньяку — і простягнув один з них їй:
— За спокій та упокій!
На очах у Луни третій келишок злетів у повітря і раптово почав порожніти, аж поки не з’явилося дно. Поряд із ними стояв привид, келишок висів перед ним. Пан Жан забрав його, і повернув на саркофаг.
— За кілька місяців до того, як ти приїхала до нас працювати, сталася одна трагічна подія. Тоді мене терміново викликали до столиці до короля на кілька днів. Під час моєї відсутності з’явилося страшне і дуже сильне чудовисько. Воно почало вбивати людей, і мій заступник вирішив провести операцію. Вони втрьох з Кларою та Рейрою розробили план і терміново повідомили мене. Я не був впевнений в їх успіху, але ми не мали виходу. Якраз знайшли чергові жертви, почався тиск на нас. Вони пішли всімох до закинутого будинку, де ховалося чудовисько. Виявилося, що це чудовисько привело ще більш потужне і більш підступне. В перші ж миті воно вирахувало, хто найсильніший, і вбило Роджера. А потім кількох інших. Загалом, із всієї сімки вийшло лише троє. Зілярка Хелена, твоя попередниця, її наречений Кевін та войовничка Зайра загинули. Тут, в крипті, лежить лише Роджер, чудовисько не змогло знищити тіло. Хелену забрала її родина та поховала в родинному склепі. Кевін та Зайра розсипалися на порох.
Пан Жан замовк, різким рухом налив собі ще коньяк, випив і продовжив:
— Слабше чудовисько вбила Динька, вона витратила на нього надто багато сил і після цього вона втратила свій дар. Друге добивали Клара і Рейра разом.
— Чому ж тоді вони посварилися?
— З тої ж причини, з котрої я вважаю себе винним в тій трагедії. Ефект того, хто вижив. А ще Клара і Роджер зустрічалися. Рейра і Хелен були близькими подругами, з дитинства, разом вчилися в Королівському ліцеї в Наньї. Так, дівчата чудово тримаються, але в середині у кожної нині пекло.
— Клара хоче помститися? — запитала тихо Луна.
— Так! А Рейра з тої пори боїться втрачати.
Луна згадала, як на першій розмові у Відділі Рейра виступала категорично проти її прийому на роботу до аптеки, згодом не дуже хотіла брати опіку, і саме тому Луною займалися Клара та Камі. Так, з часом вони потоваришували, знайшли спільні теми, але не більше. Все виглядало так, ніби Рейра вважала це спілкування тимчасовим і не вартим серйозної уваги.
— Привид?… — Луна раптом здогадалася: — Це ж…
— Цього ніхто не знає, хто саме. Але він з’явився саме після тої трагедії. Ми гадаємо, що це хтось з тих, хто втратив тіло. Таке буває. Клара має потаємну надію, що це Роджер. Але привид чомусь ігнорував і навіть тікав від неї.
— І вона на нього образилася?
— Гадаю, так. Рейра впевнена, що це Хелен, і це її страшенно засмучує. А я от думаю, що це Кевін. Він полюбляв коньяк.
Водяник налив по третій чарчині, але Луна відмовилася. Водяник вдвох з привидом випили ще по одній. А потім вони разом пішли до сходів. Луна кинула погляд на привида, і їй чомусь стало шкода Кевіна. Вона доторкнулася до тіні і тихо промовила:
— Я знайду спосіб вас повернути. Всіх! — Лялька підняла очі і зауважила пильний погляд пана Жана, певне, він все чув. Однак керівник швидко відвів очі і попрямував собі до каплиці.
За пару хвилин водяник повернувся до свого кабінету. Він став біля вікна, набив люльку та запалив її, і спостерігаючи, як Луна йшла собі вулицею Пивною в сторону Ринку.
— Навіщо ти вчиш її високорівневим технікам? — з крісла відгукнулася Вероніка. Вона вже якийсь час сиділа тут і чекала на свого шефа.
— Можливо, вони їй скоро знадобляться, — відповів Жан. — Не кожна зілярка стає войовничкою. А в нас на носі бал у герцога, і в мене передчуття, що ми матимемо якусь халепу.