Заручини Лібуше

Князь Чеха керував своїм племенем довго, але прийшов і його час піти до іншого світу. Спершу старійшини запропонували владу його брату Леху, але той відмовився. То ж чехи обрали собі за князя Крока, котрий добре знався на чарах, умів говорити з богами. Протягом свого правління Крок створив кодекс законів, за яким мали жити чехи та обрав нове місце для резиденції - на високому пагорбі, котрий називається Вишеградом. По собі князь залишив трьох доньок: Тету, Казі та Лібуше. Казі зналася на лікарських властивостях рослин і зцілювала людей. Тета розбиралася у давніх обрядах та традиціях, допомагала зберігати вірування у богів. Вона заснувала місто Тетін, де, як говорить хроніст Гаєк, похований сам Чех. Лібуше славилася своєю мудрістю та могла передбачувати майбутнє. Саме її старійшини обрали в якості наступниці після Крока.

Правління Лібуше

Лібуше керувала новообрана добре, і приходили до неї вельможі та прості жителі по допомогу в суперечках та справах. Лібуше судила мудро, розважливо, і у більшості випадків всі погоджувалися з її рішенням.  Щоправда, різне шепотіли по кутках про княгиню. Казали, що любить бавитися в лазнях над річкою з різними панами,  а потім велить скидати нещасних вниз до прірви.

А до того ж не всі були задоволені результатами суду, котрий вершила княгиня. Якось судилися за землю двоє сусідів. Суперечка була досить проста, і Лібуше, вислухавши обидві сторони, і, розібравшись, оголосила своє рішення. Але вельможа, котрий програв, почав протестувати: «Як так, справами чоловічими відає жінка? Та не чувано раніше такого! Що ж це діється!»

Авторитет княгині похитнувся, та й час було замислитися про майбутнє країни, а отже, народжувати нащадків. І вирішила мудра Лібуше вийти заміж. Так і сказала:

• Не хочете ви жити за моїм законом. Що ж, буде вам владар. Суворим законом судитиме, великі податі братиме, тяжкою буде його влада і не буде вам того спокою. Але, раз ви так хочете, завтра, люди добрі, оголошу вам ім’я свого чоловіка.

Заручини Лібуше

Наступного дня зібралася сила силенна людей. Вони юрмилися навколо княгині. Почекавши, допоки гамір вщухне, вона промовила:

• У краю братнього нам народу Лемузів є поселення, що належить родині Стадиців. Там є широке поле. І на ньому оре землю ваш майбутній князь. Звати його Пржемисл. Виберіть між собою послів, нехай вони візьмуть цей князівський одяг та йдуть до нього і домовляються про шлюб. А за проводиря вам буде мій кінь.

Все відбулося, як казала Лібуше. За пару днів посли дійшли до того поля і побачили, як волами оре землю здоровенний чолов’яга. Ось тут кінь княгині став, немов вкопаний, та як заіржить! Чолов’яга здивувався таким нечуваним гостям, але вислухав їх, потім вдарив долонями по волам:

• Йдіть, хлопці, звідки прийшли, — ті попрямували до скелі, буцнули камінь рогами, скеля тріснула, розступилася, і обидва воли пішли вглиб. По тому Пржемисл взяв горіхового патичка, всадив його до землі. Пішов він рости, полізли з нього три гілки. Дві зав’яли, лише одна заквітла. Показав гостям: — От таким ось буде мій рід. Оці ось сухі відімруть, а оця буде правити.

Потім вдягнув Пржемисл одяг, що переказала йому Лібуше, а свій старий поклав до сумки:

• Це буде для моїх нащадків, аби пам’ятали про своє походження і не утискувли тих, хто буде, як я зараз, по світу білому ходити та землю орати власними руками.

З цими словами майбутній князь разом із послами поїхали до Вишеграду, де вже чекала на них Лібуше. От так трапилися перші в Чехії, заручини, на яких не хлопець дівчину, а дівчина хлопця сватала.