Де смішив блазень Пальчик?

Час на читання 2 хв

Блазень Пальчик

Справу батька, короля Карла IV з розбудови Праги продовжив його син, Вацлав IV, хоча і не так успішно, як його татусь. Він не любив Празький Град та переїхав до свого палацу біля Порохової вежі, і мешкав там аж до своєї смерті в 1419 році. Король не залишив після себе дітей. Після його смерті Богемія поринула у прірву гуситських воєн, а чеський трон без великого успіху намагався посісти його брат Сигізмунд Люксембург. Він також не мав дітей, і престол Богемії на 20 років перейшов до Габсбургів. Врешті в 1457 році після виборів трон посів Їржи з Подебрад. Король дуже любив розваги, тому у тронному залі, під час банкетів, на полюваннях завжди його супроводжували музики, чарівники та блазні. Звісно, який же королівський двір без блазня? І у Вацлава був на цій посаді такий собі блазень Пальчик.

Владиславова зала Празький Град
Владиславова зала Празький Град

Легенда про Пальчика та одяг

Ходив поголос, що блазень Пальчик був марнославною людиною, оскільки часто бачили у новому вбранні. Кожного разу він приходив до короля і прохав:

— Брате короле, бачиш, в якому дранті твій покірний слуга. Вдягни мене, оскільки я щойно подарував свій одяг Богу!

— Та невже, — з недовірою споглядав король. — І як же виглядів Бог?

— Та яка різниця, адже сказано: «Що зробиш для малих цих, зробиш для мене». Ось я і виконав Його волю.

Королю нічого не залишалося, як подарувати Пальчику новий одяг. І так робив раз за разом. А як наставало літо, блазень вибирався з палацу і поки король займався важливими справами, ходив полями та допомагав біднякам в їх тяжкій праці. В час обіду він йшов до багатіїв та обідав разом з ними. Попри невдоволення, багатії не могли відмовити королівському блазню, аби не бути висміяним перед обличчям монарха.

Легенда про Польчика та рибу

І ось якось був у королівському палаці бенкет. Зібралося багацько гостей: найбагатші та найвпливовіші усілися коло короля, а в кінці — найменш знатні. З ними на краю присів і блазень Пальчик. І коли слуги почали розносити рибу, найбільша і найсмачніша дісталася багатіям. Блазень взяв собі найменшу, приклав до вуха та спитав:

— Чи не чула, випадком, про мого брата? — трохи послухав, а тоді сумно похитав головою та поклав назад на тацю. Те саме питання поставив другій, третій і так, допоки не перебрав всіх рибинок. Вже й король зацікавлено дивився на це — що ж Пальчик утне. А ж раптом спитав:

— Що це ти таке робиш?

— Був у мене, Ваша Величносте, брат-рибалка. От тільки багато років тому потонув, і ніхто про нього нічого не чув. От я й питаю у риб.

— І як, щось кажуть? — посміхнувся король.

— Ні, брате королю. Ці риби на нашій стороні кажуть, що вони надто молоді та малі, аби щось знати. Можливо, їх сестри на вашій стороні щось чули, — скорчив жалісне обличчя Пальчик.

Король зареготав і наказав принести найбільших коропів та лящів на сторону Пальчика.

Чи насправді існував Пальчик?

Пальчик — це справжня історична особа. Він був лицарем і походив із села Páleč, за що й отримав прізвисько. Народився ще за часів правління короля Вацлава IV і за переказами вже служив при дворі того монарха. Згодом пройшов через пекло гуситських воєн, довгий час жив серед простих людей, котрих він, шляхтич, щиро любив. Десь на своєму шляху він зустрів Їржи з Подебрад, в почті котрого перебував до своєї смерті. А помер він 1470 року, за кілька місяців до смерті короля. Через просте поводження зі всіма людьми Пальчика називали братом. Але блазневі це завжди сходило з рук.