Загублена лялька

— Шубовсь! — великий шматок снігу зірвався з гілки й впав прямо до води. Хвилі в’яло підхопили білу грудку та понесли на північ.

Світловолоса дівчина у шапочці з вушками проводила грудку поглядом, підняла голову та роззирнулася. Місце явно не надто вдале для кадру. Празький Град онде, надто дрібний для задуму, а будівлі Старого Міста надто близько, лялька просто загубиться на їх тлі. Дівчина ще раз кинула погляд вниз: спершу на нутрій, що вовтузились собі під Карловим Мостом, потім на голову Бороданя, що стирчала зі стіни. Колись ця голова сигналізувала про повені. Як досягала вода у Влтаві кінчика бороди, то саме час починати евакуацію. А як чола, то каюк: води Влтави затоплювали Старе Місто аж до самого Старомаку, тобто Старомістської площі.

Але це було колись.

Дівчина рушила мостом у бік Малої Страни. О восьмій ранку туристи ще не встигли окупувати Карлів міст, а ті, що зустрічали схід сонця, давно розповзлися геть. Як не скористатися таким вікном? 

Зверху на перехожих дивилися суворі та сумні святі, засновники католицьких чернечих орденів та чайки, що всілися у них на тіарах, плечах і розглядалися, що б його такого смачного вполювати. Дівчина не звертала на них уваги, лише коли котрась пролітала низько, то перевіряла свій доволі миленький рожевий плащ з бантиками та каптуром, обшитими міхом, чи бува, немає сюрпризу. Спершу вона зупинилася біля хреста, дістала із прозорої сумки шарнірну ляльку. Посадила її на плиту, примірилася, та зробила кілька фото. Потім взяла до рук і пішла собі далі.

Вона ще кілька разів зупинялася, робила фото, аж поки не дісталася Чертовки — каналу, що відокремлював острів Кампу від Малої Страни. Засніжені дахи так сподобалися дівчині, що та посадила ляльку прямо на доволі широкий парапет, відійшла і присіла, дивлячись у об’єктив.

«Шурх»! — над головою пронеслась велика чайка. Крилом вона зачепила голову ляльки, та сіпнулася й завалилася прямо за парапет. Дівчина кинулася до краю, але почула лише «шубовсь».

На місці падіння розходилися кола.

— Та… та… — очі дівчини наповнилися сльозами. Вона почала бігати туди-сюди, потім збігла вниз в надії знайти човнаря. Але на замкненому вході до причалу висіло оголошення про скасування екскурсій на сьогодні через можливість заледеніння річки.

Заплакана бідося пішла назад, у бік Старого Міста. Відкрита прозора торба теліпалася на плечі, аж поки якась добра душа не звернула увагу дівчини, і та не замкнула її.

* * *

— І що, от прямо до води? — худенька дівчина підперла витончене обличчя рукою. 

Її чорне волосся чорними прямими хвилями спадало з-під хеддреса прямо до плечей, де його кінчики елегантно загиналися в бік шиї. Вона підняла важкі повії, котрі сірий мейк робив ще важчими та дивилася крізь різдвяні оздоби на ялинці на костел святої Діви Марії над Тином. На вулиці вже давно звечоріло, Староміська площа блищала вогнями різдвяних оздоб та мобільних телефонів, котрі саме збиралися знімати легендарний годинник. Потроху пробирав морозець.

— Таа-а-ак, Да-а-аркі, — скиглила дівчина, обіймаючи прозору сумку.

— Кларіс, — суворо промовила чорнявка. — Своїми сльозами ти ляльку не повернеш. Краще пий ось глінтвейн, а то геть схолоне.

Білявка взяла келишок до рук та хильнула підігріте вино. Потім гризнула пряника, котрий Даркі підсунула їй прямо до рота.

За сусіднім поглядом прилаштувалися двоє хлопців з глінтвейном. Вони розмовляли про свої справи та кидали зацікавлені погляди на дівчат, вбраних дещо дивно як на їх смак. Даркі кинула з-під каптура простенького чорного плаща у готичному стилі доволі непривітний погляд на них та продовжила:

— Є варіант, як тобі допомогти.

— Правда? Але як? Якби не цей-во, не холод, я б пірнула. От їй бо, пірнула б!

— Ти з глузду з’їхала. Там, — вона присунулась ближче до подруги. — Водяникові онуки казяться. Вони тебе втоплять.

— Але ж ля-а-алька! — шмигнула носом дівчина.

Хлопці в цей час собі шепотілися, і раптом один з них, зеленоокий промовив стиха:

— Дівчата, бачу, у вас проблеми. Чим можемо вам допомогти?

— Так, дівчата, ми розв'яжемо ваші проблеми, — пробасив другий.

Кларіс лише захитала головою, не дивлячись на сусідів, а Даркі так різонула обох поглядом, що ті аж відсахнулися, та зашипіла:

— Згиньте! Миттю!

Гості нігті, вкриті чорним лаком вп’ялися у стіл. Хлопці поспіхом встали та пересіли за інший столик.

— Йдемо! Є в мене один друг на Малій Страні, може й тобі допоможе! Тільки пішки підемо, трохи прогуляємося, він раніше сьомої не приходить до Млина.

Вона різко допила глінтвейн, роздивилася чашку, потім забрала у Кларіс, і віднесла їх до стенда, де попрохала налити ще. Взявши до рук кухлі, дівчата рушили вниз в бік Карлового мосту звивистою вулицею Карловою.

Мовчали: Даркі думала про своє, а Кларіс охопила журба. Вони насилу пробилися крізь натовп до Кржижовницької площі, але не пішли прямо на міст, а звернули на набережну Сметани. По той біг ланцюжками горіли вогні на Петржині, нічне небо розрізала підсвітлена Петржинська вежа. Надзвичайна сирість продиралася крізь плащі дівчат, однак ті, занурені у свої думки, не надто на неї зважали. Навпроти Народного театру Даркі потягнула Кларіс на міст Легії.

— Знаєш, колись я не любила Різдво. Дратувала вся ця метушня, обов’язкові родинні посиденьки, — нарешті порушила тишу Даркі. — Я й зараз його не люблю. Але! — вона підняла палець. — Глінтвейн трохи зменшує мою нелюбов. Зараз дістанемося до місця, там від добрий!

Кларіс лише шморгнула носом у відповідь. Далі вони знову йшли мовчки, затримавшись лише на невеликому майданчику біля ресторанчика італійської кухні на Малостранській набережній, аби помилуватися нічною підсвіткою Карлового мосту.

— Вже недалеко, — промовила Даркі. Вони спустилися вниз на острів Кампу та пішли вздовж Чертовки в бік кав’ярні «Mlýnská kavárna». Кларіс періодично поглядала до води, дивилася на схили над водою, на сніг навколо доріжки, а раптом десь знайшлася її лялька. Але на сніжку бачила лише сліди людей, собак та птахів. Лише велике колесо водяного млина, зануреного у води Чертовки, на хвилю відвернуло дівчину від марних пошуків. Колесо поволі оберталося, налаштовуючи на водночас медитативний та таємничий настрій.

В кав’ярні сиділо з півтора десятка людей, вони здивовано проводили елегантно вбраних панянок, що прямували до самого найдальнішого найтемнішого кутка, де вже потягував пиво повненький чолов’яга років шістдесяти. Його шию обмотав довгий шарф, один кінець котрого випадково чи ні потрапив до мисочки з водою для собак.

— Ахой, пане Йозефе. Як ся маєте?

— І тобі привіт, — чолов’яга широким жестом запросив дівчат до столу, потім, коли вони скинули плащі та присіли, примружив очі кольору морської хвилі та промовив: — Що, знову топитися зібралася?

Даркі наїжачилася:

— Це був випадок! Ти ж знаєш, я тривожна! Оступилася!

— Добре, добре, — пан Йозеф повільно пив пиво. — А ви, панночко? Бачу, бачу, у вас неприємності!

Даркі тицьнула Кларіс у бік, і та поволі, ковтаючи сльози, розповіла про свою біду. В цей час офіціант приніс їм глінтвейн, чай та тістечка, а пану Йозефу чудові підсмажені ковбаски. Той відрізав шматочок, посмакував та, коли дівчина закінчила, промовив:

— Не чайка то була, а дух померлого малятка, доньки будівничого Карлового моста. Кажуть, той сумнівався у тому, що збудований ним міст не завалиться. І для впевненості уклав з чортом контракт. Той допомагає зводити міст, а замість того забере душу першої живої істоти, котра стане на новозбудований міст на світанку дня відкриття. Будівничий — хлопець не дурний — взяв, та й вирішив першим випустити півня. Надходила година, вже посвітлішало, як по нього прибіг слуга, та й волає «Пожежа! Пожежа вдома!». А в цей час цей же слуга прибіг до його дружини, та й повідомив, що міст обвалився. Бачите, який підступний чорт! Кинулася дружина до мосту. Стояв туман, як це буває часто вранці, і жінка та чоловік розминулися на темній вулиці. Вона швидко добігла і розгледіла в густому тумані якийсь натовп посеред мосту. Зробила кілька кроків на міст, аби краще роздивитися, що ж там їй ввижається. І коли вона ступила, то зійшло сонце.

— І що, вона померла?

— В одну мить! А разом з нею й дитятко, котре вона носила під серцем. Оце дух тої дівчинки й літає над мостом.

Кларіс сумно зітхнула.

— Ваша лялька впала до Чертовки, а ця річка поділена між водяниками. Посередині мешкає Кабурек. Це дуже добрий пан Якщо мені не зраджує пам’ять, біля моста територія Пушквора. Це неприємна і дуже скандальна особа, і ляльку, скоріш за все, потягнув він до свого лігва.

— І що нам робити? Я готова заплатити… Скільки він хотів би?

Йозеф розсміявся:

— Гроші? Дівчино, його не цікавлять гроші! Водяники мають лише одну валюту: душі потопельників. Ми зберігаємо їх у спеціальних горщиках, котрі робили старі гончарі на Кампі. Ну, або на Малій Страні. Зараз вони цінуються ще більше, бо потопельників поменшало. Люди зробилися грамотні, обережні, та не купаються там, де не можна. Зникли й поромні переправи, зменшилася кількість злочинів. То ж нові душі — на вагу золота.

— Але ж це злочин! Душа повинна бути вільною, а не сидіти у горщику.

— Деякі водяники, як от Кабурек, з тобою б погодилися. Ми давно випустили своїх бранців на волю. Але не Пушквор, — Йозеф нахилився до дівчат. — Кажуть, він має колекцію в 999 душ, і до тисячі йому бракує лише однієї. На неї він би погодився обміняти твою ляльку.

Кларіс із сумнівом подивилася на водяника.

— Це якийсь розіграш? Ми повинні когось втопити?

— Чому ж втопити. Ні. На чорному ринку празьких духів душі можна придбати за звичайні крони.

— Слухай, Йозефе, — промовила насуплена Даркі. — А чи тобі не здається, що це трохи непорядно. Свавілля та свинство! — вона грюкнула по столу так, що клієнти почали роззиратися. — Якби Кларіс сама випустила ляльку до річки, це справді була б законна здобич водяника. Але те капосне маля скинуло її. Це пограбування! Я вимагаю справедливості!

Йозеф замислився, кілька разів відпив пиво, перш ніж промовив:

— Ти маєш рацію. Але на ринок вам так чи інакше треба буде йти. Але не по душу — вони доволі дорогі, а по іграшки для таких духів-малят. Розумієш, маля це вічна мала дитина, і законів свого світу, і тим більш світу людей, вона не знає і ніколи не пізнає. І тому його треба задобрити іграшкою. Найкраще лялькою.

— Мерщій на той ринок! — Кларс запитально подивилася на подругу.

— Та ти що! Ринки для духів відкриваються о 12 ночі та працюють до третіх півнів. А на котрий нам краще йти?

— Я настійливо рекомендую йти на Гавельський ринок, — пояснив Йозеф. —  це найстаріший ринок Праги, відомий із середини 13 століття. А отже там, попри те, що він малий, є багато цікавого. Коли придбаєте іграшку, віднесіть її на Карлів Міст та посадіть рівно на те місце, де втопилася ваша лялька. І промовите так: «Візьми своє, віддай наше». А як забере своє, то й ваше повернеться. Це вже залиште мені. І пам’ятайте, віддати ляльку теж треба до третіх півнів!

Дівчата знову перезирнулися, кивнули одна до одної.

— Пане Йозефе, я вам дуже вдячна. Ми йдемо!

Однак перш ніж полишити кав’ярню, Кларіс підійшла до офіціанта та попрохала поставити водянику ще кухоль пива. Вона обернулася і побачила усмішку та підняту з кухлем руку.

Дівчата вийшли на Кампу і попрямували островом, а потім кривими вуличками наверх, до серця Малої Страни.

— Куди ти мене ведеш? — пробурмотіла Кларіс. Вона вже трохи стомилася, і навіть на плач не знаходилося сил.

— До провідниці, єдиної, хто може нам допомогти. Вона мешкає на Янському Вршеку.

Кларіс задумалася, однак насичений подіями день давався взнаки, грати у вгадайки зовсім не хотілося. Дівчина ледве дослухалася до тихої розмови Даркі через телефон, не звертала увагу на туристів, котрі швендяли тут і там. Врешті вони видерлися вулицею Бржетіславовою до того самого Янського Вршеку.

— Як тут порожньо… І самотньо…

— Зате немає надокучливих туристів. Що особливо цінно для тих, хто тут мешкає, — відповіла Даркі.

Вони підійшли до однієї з кам’яниць, прямо навпроти музею алхіміків, набрала код. Двері відчинили, і дівчата зайшли та піднялися на найвищий поверх, де під дахом знаходилося пара невеличких квартир. Одні з дверей прочинилися, і дзвінкий голос промовив:

— Заходьте.

Делакруа в театральній позі стояла перед великим дзеркалом і розглядала дивний костюм: довгу білу сукню з білого шифону. Кудлі довгої зеленої перуки спадали на плечі, що робило дівчину схожою на якусь казкову персонажку.

— Ти сьогодні йдеш на бал водяників? Дуже вчасно, — нявкаючим голосом промовила Даркі.

— Ти ж знаєш, у нас в студії післязавтра прем’єра. І, нагадаю, ти там теж граєш.

— Угу, — пробурмотіла Даркі.

— Ми в нашому театрику ставимо «Русалку» Дворжака. І в мене головна роль! — пояснила Делакруа Кларіс. Вона кілька разів повернулася перед дзеркалом, розглядаючи всі деталі свого відбиття.

— Та схожа, схожа. Ти ж запропонуєш нам чаю? Ми страшенно змерзли, коли перлися до тебе тими слизькими вулицями.

Делакруа оглянула обох жалісливим поглядом та пішла ставити чай. Кларіс з подивом оглядала квартиру під дахом. Вздовж стіни тягнулася велика шафа, з котрої стирчали різні частини костюмів та суконь, в кутку на столі — швейна машинка. По інший бік дверей — ліжко з мереживною попоною та столик, як у старовинних дворян, а далі була кухня, звідки, власне, вже несли чай.

— І що ж вам потрібно? — Делакруа розклала на столику печивко, котре Даркі прикупила заздалегідь. Дівчата перетягли стільці та розсілися навколо.

— Опівночі ми йдемо на Гавельський ринок привидів та духів. Нам треба придбати одну ляльку. Го з нами?

— Он воно що! — губи Делакруа розтягнулися у посмішці від вуха до вуха. — А чому ж не Вишеградський цвинтар, чи може, якийсь інший, більш поважний ринок?

— Ми не по страшні зілля йдемо, — відповіла Даркі. — У Кларіс трапилася халепа.

Однак сама бідося так і не почула розповіді. Хильнувши чаю, вона прихилилася до стіни та й задрімала.

Коли вона відкрила очі, телефон показував пів на дванадцяту. Кларіс роззирнулася і побачила, як Делакруа жваво щось розповідає дещо похмурій Даркі. Вона вже зняла сукню, перуку та перевдяглася у теплий костюм  Почувалася дівчина трохи краще, однак спогади про втрачену ляльку не відступали.

— Йдемо! — скомандувала хазяйка квартири.

Коли трійця проходила Малостранську площу, годинник на ратуші показував саме дванадцяту.

— Раніше пів на першу там нема чого робити, — говорила Делакруа. — Торговці поки зійдуться, поки розкладуться. А о третій половина вже збирається. То ж ми вчасно.

Вулицею Мостецькою вони спустилися до Карлового мосту і щойно пройшли під вежею, десь над головами почувся тихий дитячий плач. Дівчата синхронно підняли голови, але в сірій імлі виднілися лише якісь бліді тіні.

Врешті вони дісталися Старого Міста. Делакруа впевнено тягнула подруг вузькими вуличками з нечисленними туристами, натовпи котрих значно порідшали через страшенний холод. Посипав дрібний сніжок, і ті залишки потроху розповзлися по вуличках в напрямку трамвая чи метро, або ж забивалися до ще відкритих ресторанів і пабів. Здавалося б, Прага і не думала засинати навіть в таку погоду.

— Як чарівно! — Кларіс розглядала блиск сніжинок, котрі вкривали вид на нічні кам’яниці та костел святого Іллі, повз котрий вони саме проходили.

Врешті вони опинилися на західній частині Гавельського ринку. Вдалині через порох снігу проглядався костел святого Гавела, на честь котрого й отримали назву як площа, так і ринок. Два ряди торгових столів під накриттями зяяли пусткою, навіть навколишні ресторани, здавалося б, зачинилися, а їх власники пішли спати.

— Тут же порожньо! А де всі? — запитала Кларіс.

— Хе! — Делакруа підняла руки та тричі вдарила в долоні.

І раптом вид ринку змінився. Ніби якісь дивні тіні на старій фотографічній плівці проявилися людиноподібні фігури. Одні сиділи за прилавками, інші розглядали, мацали, приміряли, придивлялися до розкладеного краму.

Даркі вхопилася за руку Кларіс, її трусило.

— Мені страшно, страшно, там вони! — бурмотіла вона.

— Привидці! — блиснули очі Делакруа.

Вона рвонула вперед до найближчого привида, потім до другого, заговорила до нього, ніби до старого знайомого. Роззирнулася, покрутилася тут і там, і нарешті погукала на всю площу подруг. Туристи, що саме проходили повз, як їм здавалося, порожній базар, здригнулися і пришвидшили ходу.

Кларіс доклала великих зусиль, аби заспокоїти Даркі, навіть вийшло дотягнути її до прилавка, біля котрого застрягла Делакруа:

— Ось! — вона тицьнула на якісь старовинні книги. — Диви які!

Даркі схилилась, придивилась, обережно взяла одну книгу, другу, і Кларіс побачила, що її потроху почало попускати. Делакруа підхопила Даркі під іншу руку і кивнула головою: «Йди шукай!».

Чого тут лише не продавали: компоненти для зілля, амулети, різні настоянки. Дві відьми, та такі гидкі, що хотілося триматися від них якомога далі, розклали якихось засушених чи то кажанів, чи то мишей. В кутку алхімік варив своє вариво, а до казана заглядала якась тварюка.

І жодної ляльки чи іграшки.

О першій ночі підійшла ще група торговців, на вигляд справжнісінькі кочові цигани. Вони зайняли два порожніх прилавки різним крамом. Дівчата втрьох підійшли ближче придивилися та раптом в один голосно промовили:

— Воно!!!

Серед різношерсного краму сиділа лялька, котру, здається, не бачила білого світу мінімум з кінця дев’ятнадцятого століття. Одне око випадало, сукня подерта, а ручки брудні, та ще й зі сколотим пальцем.

— Скільки? — запитала Кларіс.

— Дві тисячі крон.

Делакруа вперла руки в боки, і вони почали торгуватися. Довго та з відчаєм, ніби циган продавав останню коняку, а дівчата мали за душею лише одну десятикронну монетку. Врешті зійшлися десь посередині, і незабаром вся трійця полишила Гавельський ринок, стомлена та задоволена. Даркі тягнула в оберемку дві книги у шкіряних обкладинках, Делакруа наминала якусь булочку, а Кларіс із сумнівом розглядала ляльку.

— Не впевнена, що тій дитинці це сподобається…

— Ха! — відповіла Делакруа. — У духів своє розуміння естетики. Що для нас таке собі, для них може бути верх мистецтва.

— А ти не боїшся їсти їжу цих духів?

— Коли у тебе пра-пра- сам великий маг та алхімік Едвард Келлі, то ти нічого не боїшся! — підморгнула вона до Кларіс. — До того ж вони доволі смачні, — дівчина простягнула подругам останню булочку, але ті відмовилися.

Вони попензлювали назад на Карлів Міст. Знайшли те місце, і посадили ляльку-калічку на парапет. Кларіс вийшла наперед та промовила тричі:

— Забери своє, віддай наше!

Порив вітру хитнув ляльку, та поволі піднялася у повітрі та розтанула.

Знову пішов сніг. Дівчата, стомлені та замучені сьогоднішніми подіями розійшлися на Малостранській площі, домовившись про зустріч завтра у кав’ярні «Mlýnská kavárna».

* * *

Рівно о 19 вся трійця в дальньому кутку кав’ярні чекала на пана Йозефа. Та він не поспішав. Пройшла година, дві, вони вже встигли обмити кісточки всім японським дизайнерам одягу, китайцям, котрі не цураються підробок, аж ось на двері відчинилися, і на порозі з’явився чолов’яга у довгій курці. Пан Йозеф з пакунком в руках статечно пройшов до них, присів на один вільний стілець, кинув шарф до миски з водою, котру тут же підставив офіціант, та почав розгортати папір. За мить посадив на стіл ляльку Кларіс. Трохи брудненьку, мокрющу, однак з неушкодженим макіяжем.

— Ой, — сплеснула руками дівчина. Вона взяла ляльку, почала її причепурювати. А потім запитала: — Чим я вам можу віддячити?

Пан Йозеф нахилився до Кларіс:

— Донечко, а замов мені два кухлі доброго пивця! Може, ще два, але то потім. Ковбасок ще. І більше нічого для мене, а для себе — що забажаєте, — він вивалив на стіл купу грошей, таких позеленілих, ніби вони провели рік під водою. — Гуляємо на всі, це данина з нашого свавільника.

Однак перш ніж піти. Кларіс кинула погляд на кінець шарфа, котрий плавав собі у мисці.

— А, це! — посміхнувся чоловік, набиваючи люльку. — Я ж водяник, мені контакт з водою потрібен. Тоді мені добре. А добре мені, то добре й усім. Ну, донечко, пиво само себе не вип’є.

Коли Кларіс пішла до бару, Даркі нахилилася до водяника та запитала:

— Що ви зробили Пушквору, що він так легко віддав ляльку, та ще й грошини відсипав?

— Водяникова дипломатія та трохи чарів-марів. Технологія hókus pókus 2016, чула?

Мапа до оповідання

Блакитна лінія — маршрут Даркі та Кларіс від різдвяного ярмарку до дому Делакруа

Рожева лілія — маршрут дівчат від дому Делакруа до Гавельського ринку

Цифри у колах. 1 – місце на Карловому мості, де починається оповідання, 2 — місце де Кларіс згубила ляльку, 3 — Старомістська площа з різдвяним ярмарком, 4 — вид на Карлів міст біля ресторану італійської кухні, 5 — кав’ярня «Mlýnská kavárna», де дівчата зустрічалися з водяником Йозефом, 6 — дім Делакруа, 7 —Гавельський ринок

Цифри у квадратах. 1 — Карлів Міст, 2 — обличчя бородача на стіні, 3 — Чертовка, 4 — костел Діви Марії над Тином, 5 — Празький орлой, годинник, 6 — набережна Сметани, 7 — гора Петржин, 8 — Народний театр, 9 — міст Легії, 10 — острів Кампа, 11 — Музей Алхіміків, 12 — Малостранська площа, 13 — костел св. Іллі, 14 — костел св. Гавела

Коорди дівчат

Коорд Кларіс
Пальто: Dear Celine — Warmest Winter Sweet Cape Long Coat, 2010
OP: Innocent World — Triangle OP, 2016
Взуття: Dr. Martens Jadon
Шапочка з вушками придбана у Гонконзі

Коорд Даркі
Пальто: Sheglit — Eleanor Hood Coat, 2015
JSK: META — Satin Jacquard Stripe JSK with Cape, 2013
Хеддрес: Moi-meme-Moitie — Velveteen Rose Headdress II, 2013
Взуття: Alice and the Pirates — A/P Napoleon Boots, 2016

Коорд Делакруа
Пальто:  Mary Magdalene — Gabriella Coat, 2010
Взуття: META — Lace Up Ribbon Short Boots, 2014
Інші речі мало пасують до стилю, Делакруа не дуже хотіла заморочуватися в холодну погоду