Як Даркі Празький Орлой ремонтувала
Кінець листопада 2016
— Мені порадили звернутися до вашого музейного реставратора, в мене тут стара музична скринька.
Високий світловолосий молодик нахилився ближче до касирки Чеського Музею Музики, котра майже було закуняла під вечір. Та подивилася на нього спершу з подивом, потім розумінням, назвала номер кімнати та пояснила, як пройти.
Охоронець провів клієнта до однієї з кімнат, відчинив двері та гостинно запросив до середини. Хлопець здивовано роззирнувся: приміщення не мало нічого спільного ані з реконструкцією музичних скриньок, ані взагалі з майстернею — скоріш типовий офіс. Шафка з течками, підписаними по роках, столик з чайником та чайником, кавова машина, акуратно виставлені чашечки, рушничок. Біля дверей до іншого приміщення за двома моніторами ховалася дівчина з чорним прямим волоссям до плечей в ідеально випрасуваній блузці з відливом та вишивкою. Волосся прикрашала шпилька зі срібною квіткою. Вона швидко набирала текст, мугикаючи якусь, здається, іспанську, пісеньку під ніс.
— Доброго дня, — привітався він. — Моє ім’я Адам.
— Доброго, — дівчина відірвалася від екрана і перевела погляд на хлопця. — Чим можу допомогти?
— Маю старовинну музичну скриньку. Колись вона працювала, але потім в ній щось зламалося. І ось… — він дістав з рюкзака коробку, розкрив її та показав вміст дівчині..
Та кинула погляд, спершу на потерту поверхню кришки, колись розмальовану яскравими насиченими кольорами, потім на хлопця.
— Добре, залиште, ми подивимося, що можна зробити.
— Чи міг би майстер зараз глянути?
— Майстер звільниться за пів години, — твердо відповіла дівчина. — Можете зачекати, або ж повернутися пізніше. Чай, кава на столику, тістечок, на жаль, не маю.
Хлопець кивнув головою, забрав скриньку, зробив собі чай, всівся до на диво зручного крісла, дістав книгу і поринув у читання. Дівчина ж продовжила працювати з документом.
Рівно за пів години вона встала та промовила.
— Ну, ходімо, — відкрила двері позаду та пірнула до темної кімнати.
Хлопець підскочив, підхопив рюкзак та пішов слідом за нею. Позаду приймальні знаходилася власне майстерня. На поличках стояли різні годинники, музичні скриньки, інструменти. Вздовж стіни хлопець побачив кілька різних верстатів, а ближче середини ідеально вичищене робоче місце та стілець з накинутим на нього чорним халатом. І жодної присутності іншої людини.
Дівчина рвучким рухом відсунула стіл, накинула на себе халат, котрий доволі непогано пасував її чорному волоссю, начепила на волосся обруч з лінзою, сіла за стіл та почала розкладати інструменти.
— Ну, давайте її сюди.
— То… — хлопець не міг добрати слів, — то ви і є майстриня?
— Ні, я її привид, — глипнула на нього дівчина, вмикаючи настільне освітлення. — Ну?...
Хлопець поставив перед нею скриньку, а сам присів на стільця.
Дівчина взяла її до рук, роздивилася зі всіх сторін, потім поставила, відкрила кришку, взяла пінцет і почала копирсатися в середині.
— Уммм, Franz Rzebitschek, класика. Так… Тут так… А тут… — вона підняла погляд на хлопця. — Це займе не менше двох місяців. На жаль, я не маю донора, виготовлення всіх деталей займе багато часу. Якщо ви хочете, — вона покрутила скриньку, — повну реставрацію, з розписом, то десь до березня. Я б рекомендувала повну, скринька в доволі гарному стані, над нею варто попрацювати. На продаж готуєте?
— Та ні. Це пам’ять про дитинство та про дідуся і бабусю. Знаєте, вони любили слухати її музику.
Дівчина зітхнула.
— Розумію. Це коштуватиме, — вона назвала суму. Хлопець кивнув. — От і добре, ходімо, оформимо замовлення.
Вони повернулися до офісу. Адам дивився на те, як дівчина швидко заповнює формуляр, потім звернув увагу на її руки. Тонкі пальці мали кілька дрібних подряпин, але не скидалися на такі, котрі постійно працюють з інструментами.
— Що ви так розглядаєте? — дівчина і собі підняла руки та подивилася на делікатний манікюр.
— Вони дуже гарно пасують до дрібних маніпулятивних операцій. Я б сказав ідеально.
— А, дякую! — дівчина повернулася до набору документа.
Після того як Адам пішов, майстриня повернулася до скриньки та почала її розглядати, а потім й розкручувати. За якийсь час пролунав гучний стукіт у двері. Дівчина відклала роботу та пішла до дверей.
— Даркі, ми ж домовлялися на пів на шосту! — до офісу увійшла Міріам, за руку вона тягла Кларіс.
— А зараз котра? — майстриня кинула оком на годинник на стіні, котрий показував шосту. — Ой!
— Вічно тебе треба витягувати! — незадоволено бурмотіла Міріам. — Ми тричі тобі телефонували, але ти не відповідала. Чим це ти таким тут займалася.
— Ходімо, покажу, — Даркі завела дівчат до майстерні та тицьнула їм корпус музичної скриньки, механізм котрої вже лежав у спеціальному лотку з позначкою. — Це справжній празький Franz Rzebitschek часів Франца Йосифа! Дивіться, дивіться!
Дівчата розглядали візерунки на кришці, а потім Даркі накинула свій чорний плащ з каптуром, дістала з кишені телефон, на котрому було кілька пропущених дзвінків. Насупилася та набрала один з них:
— Мамо, у мене все в порядку, мене не з’їли, не викрали, не вбили, не перетворили на привида, а якщо перетворять, то обов’язково прийду до тебе о дванадцятій. Так… так… А ви як?... Добре… Буду в неділю. А тато там поряд? Давай! Ахой! Як ти?... Слухай, що мені принесли. Скриньку Franz Rzebitschek! Таку… Гарну! В такому собі стані, але є надія… Завтра заскоч до мене, покажу… Чудово, чекаю!
Вона попрощалася і поклала слухавку.
Раптом телефон знову завібрував. Даркі натиснула кнопку і приклала до вуха.
— Так.. Що, знову?.. Як так?.. І що, окрім мене нікого немає? Справді? Па-а-ані, Меланіє, я буду… Тоді у мене є прохання. Чи можу взяти із собою двох подруг, най подивляться… Чесніше та порядніше дівчат я не знаю! Так! Дякую!
Вона перервала дзвінок та промовила:
— Тістечка скасовуються. Зламалося щось у Празькому Орлої, майстер захворів, інші не знаються на тому старому лайновому електроприводі. Ось і викликають. Але! Мені дозволили запросити вас до середини. Чи вам це буде цікаво?
— Ти ще питаєш! Я про тебе репортаж напишу. Кларіс, ходімо, буде цікаво.
Та мовчки кивнула на знак згоди. Даркі викликала таксі, а потім взяла сумку з інструментами, поклала туди кілька деталей з окремої полички. Вже біля входу вона підняла палець і повернулася по тестер.
Дівчата вийшли до площі перед Музеєм музики, де на них вже чекала автівка. Вся трійця запхалася на заднє сидіння.
— До Староміської площі, будь ласка, — промовила Даркі до водія.
— І що там поламалося? — запитала Міріам.
— Та ж той старий електромеханічний привід. Його поставили по дешевинці у сорок восьмому році, коли реставрували Орлой після Празького Повстання. Старі конденсатори що якийсь час «помирають», може бути розходження в муфтах. Одним словом, апостоли знову почали виходити аби як.
— Це ті, що нагорі, так? — запитала Кларіс. — Що йдуть по колу, поки б’є годинник та дзвонить скелет?
— Так. І добре, що не півень, бо в отій його акустиці я не тямлю. Апостоли то дрібниця. Один раз Орлой зупинився, так оце була халепа! Є така прикмета, що коли цей годинник стане, то до Праги прийдуть біди та лиха. Дехто з посадовців, як виявилося, в них вірить.
Попри годину пік до Староміської площі дісталися доволі швидко. Даркі провела їх до службового входу. Поки дівчатам оформлювали перепустки, вона пішла до середини, пояснивши як її знайти.
Коли подруги піднялися на гору в супроводі працівниці музею, майстриня вже розклалася і саме проводила заміри.
— Реле полетіло. Зараз заміню, і будуть крутитися, як новенькі.
— А може, — Кларіс зробила таємниче обличчя, — це якийсь привид?
— Хе, в такому токсичному середовищі, як ратуша, привиди довго не живуть. Бо швидко втратять голову. Але он скелет зі дзвоником, що на зовнішньому боці годинника, ще той бешкетник. Кажуть, що віщує лиха всім і всякому. Може, й тут навіщував. Електроніка, це не механіка, її легше зіпсувати якимсь імпульсом.
Кларіс посміхнулася та почала розглядати дерев’яні фігурки:
— Скільки ж їм століть?
— Ха, століть! — Даркі відключила провід від напруги та під’єднала паяльник. — Їм і ста років немає.
— Як це?
Міріам, котра щось уважно нотувала до записника, промовила:
— Як Даркі вже казала, під час Празького повстання у сорок п’ятому всі дерев’яні частини згоріли. Старий механізм завалився. Так, от, годинник відреставрували з електромеханічним приводом. Хотіли взагалі зробити щось нове. От скажи, якби там, надворі світилися неонові цифри, ти б стала приїжджати до Праги? Певне ні.
Кларіс лише кивнула головою.
— Краще б вони той довоєнний механізм Гайнца повернули. Воно працювало надійніше, ніж оце, — бурмотіла Даркі. Вона увімкнула привід, апостоли рушили по колу, однак якось не впевнено, і продовжували рух за інерцією навіть тоді, коли майстриня зупинила тестовий режим.
— Дідько! — дівчина знову відключила привід і почала перебирати всі контакти. Деякі з них чистила.
— Механізм Гайнца, — пояснила Міріам, — стояв тут із другої половини дев’ятнадцятого століття. Родина Гайнца, як і його фірма з тої пори опікується Орлоєм. А наша Даркі у них напохваті.
Кларіс уважно розглядала механізм, потім дивилася на те, як подруга чистить контакти тут і там. Закінчивши, знову пустила апостолів крутитися у тестовому режимі. Однак вони в’яло зробили кілька кіл, потроху сповільнилися та завмерли. Даркі насупилася та знову полізла до середини. Міріам кинула погляд на телефон: до сьомої залишалося заледве двадцять хвилин. Шоу, на котре очікуватимуть сотні людей внизу, мало всі шанси зіпсуватися.
— Дивно, як таку машину могли проєктувати у середньовіччі. Я читала, що його придумав майстер Гануш. Алоїс Їрасек писав, що в ті часи не було іншого такого годинника. А згодом вирішив покращити його та почав працювати над новим проєктом.
Краєм ока Кларіс помітила, як з темного року висунулася тінь, котра нагадувала кістяну руку. Вона потяглася в бік знятої кришки і вже зібралася пірнути до середини, поки майстриня відволіклася на пошук у своїй сумці запасного конденсатора. Кларіс, не припиняючи говорити, перемістилася ближче до тіні, і різко наступила на неї. З-під її підошви з’явилося легке світіння лавандового кольору. Тінь конвульсивно засмикалася та хутко зникла в стіні.
Дівчина кинула швидкий погляд на подруг, але ті, здавалося б, нічого не помітили.
— І радники занепокоїлися, — продовжувала Кларіс, — аби не зробив він годинника краще в якомусь іншому місті. І якось вночі вдерлися до його будинку та осліпили. А потім іншого вечора той попрохав помічника провести його до годинника. Той і провів, а Гануш всунув руку до механізму, і щось зламав. Так він провчив жадібних радників.
Навіть Даркі відірвалася від роботи, з іронією слухаючи переповідку знаної легенди. Дослухавши, вона недовірливо гмикнула та продовжила роботу, наспівуючи високим голоском: «Belén, campanas de Belén». Її настрій покращився.
— Гарна легенда, але дійсності не відповідає, — поправила окуляри Міріам, ще раз занепокоєно кинувши погляд у бік майстрині. — Годинник тут з’явився завдяки професору Яну Шинделю та майстру Мікулашу з Кадане. ще у 1410 році. Однак, він часто ламався, то ж реконструкцію і справді доручили слюсарю Яну Руже, відомому як Гануш. Власне, він і зробив його астрономічну частину у більш-менш сучасному вигляді. А той помічник, про котрого ти згадала, то годинникар Якуб Чех, котрий, кажуть, був сином майстра. Однак в реальності Гануша ніхто не осліплював. Цю гарну легенду про авторство Гануша вигадав майстер Ян Таборський, котрий займався черговою реставрацією за п’ятдесят років. Рухомі фігурки то вже винахід Симона Ландспернгера, котрий робив черговий ремонт у, — Міріам зазирнула до інтернету на телефоні, — 1791 році. А оцей півник, як тут пишуть, з’явився під час реконструкції 1865 року родиною Гайнців.
— Воно насправді більше стояло, ніж ходило, — відгукнулася Даркі.
Вона саме закінчила зібрати все докупи. Увімкнула механізм, і апостоли рушили по колу. Дівчина зітхнула та почала складатися. В цей момент до них підійшла жінка літнього віку. Привіталася та запитала про стан справ.
— Ніби ходить, але чи надовго? Можливо, воно потребуватиме більшого ремонту, — пояснила Даркі. — Я вже давно казала і вам, і пану Петру, і вашому шефу, що механізм доживає останні місяці. Його треба комплексно реставрувати, а це вже, — вона закрила сумку з інструментами, — зовсім інше питання.
Жінка оглянула роботу і промовила:
— В наступному році місто планує реконструкцію Ратуші, сподіваюся, що й Орлой полагодять. А хто ці панянки? — вона подивилася на Кларіс та Міріам, що тихцем стояли в стороні.
— А це мої подруги. Це власне їм ви дали дозвіл, пані Меланіє. Як приємний бонус за позатерміновий виклик, — Даркі широко посміхнулася. — Гадаю, на сьогодні все, за кілька хвилин, власне, й перевіримо. Якщо будуть проблеми, завтра батька запрошу, він з таким легко впорається.
Пані Меланія кивнула головою на знак згоди.
— Переказуйте пану Петру побажання одужання.
Вони попрощалися, вийшли з Ратуші, на мить зупинилися перед Орлоєм. Люди навколо зачаровано завмерли в очікуванні дійства. У світлі ліхтарів та різдвяних прикрас обличчя людей виглядали особливо захопленими. Дівчата і собі прилаштувалися так, аби добре бачити дверцята апостолів.
Ось стрілка поворухнулася, скелет задзвонив, віконця розсунулися, і апостоли почали свій незмінний рух. Зрештою закукурікав півень, і всі дверцята поволі зачинилися.
— На цей раз пронесло. Але хай би вже повернули старий механізм. Він принаймні не залежав від спухлих конденсаторів, закислених контактів та впливу різноманітних духів. Котрих я страшенно боюся, — вона наїжачилася. — Ходімо, щось перекусимо. Тільки не тут, на Старомаку за страви надто багато прохають.
— Оці розписи на меншому колі робив сам Йозеф Манес… — почала було Міріам, але Даркі, схопила обох за рукави та потягнула до вулиці Їльської, якнайдалі від натовпів. Проминаючи двоповерховий будинок під номером 14, Міріам на хвилю затрималася.
— Ось тут і мешкав майстер Гануш.
— Багатенький був дядько, — гмикнула Даркі і раптово на всю вулицю заспівала: — «Campana sobre campana…».
— Ух ти, — захоплено дивилася на неї Кларіс. — Який гарний голос!
— Не заважай, — муркнула їй до вуха Міріам.
Дівчата, підспівуючи втрьох у приспіві «Belén, campanas de Belén» [1] пішли до ресторанчика, де на них чекала омріяна вечеря.
- «Campana sobre campana…» — початок іспанської колядки «Belén, campanas de Belén», котру часто виконував хор Bambini di Praga.
Елементи вбрання дівчат
Нажаль, дівчата не вбралися у повні коорди, тому мають лише якісь елементи одягу у стилі lolita fashion.
Міріам має лише пальто Angelic Pretty - Roland Bijou Coat 2015 року
Пальто Кларіс також Angelic Pretty, але Honey Bear Coat 2004 року, колір сакс, придбане при оказії на lacemarket
Даркі зазвичай ходить на роботу у звичайному дейлі одягу, але на цей раз прихопила пальто Putumayo Napoleon Double-Breasted Coat 2011 року. Також вона має блузку Infanta Flower Embroidery Long Sleeved Blouse
Мапа оповідання "Як Даркі Празький Орлой ремонтувала"
- Чеський Музей Музики
- Місце на Староміській площі, де висадилися дівчата
- Ратуша Старого Міста, де вмонтовано Празький Орлой
- Будинок за адресою Jilská 449/14, де мешкав майстер Гануш