Королівська дорога. Частина 3. Мала Страна
І ось Королівська дорога привела нас до Малостранської Мостової вежі. Ще крок, і ми опинимося у колись окремому місті Мала Страна. Одразу за вежею починається вулиця Мостецька. Саме нею королівський кортеж починав свій важкий підйом до Празького Граду. Сюди спрямовується основний потік туристів, то ж так само для подорожі варто вибирати більш ранню годину. Але якщо ви любите книги про Прагу, то не поспішайте, а зазирніть до книгарні, котра причаїлася прямо на мості. Вибір цікавинок тут доволі великий. А потім сміливо пірнайте під арку.
Вулиця Мостецька
По правому боці ви побачите ряд кам’яниць, зведених на місці колишньої резиденції Празького Єпископа. Від неї в до нашого часу залишилася лише одна вежа (1), але і її не так просто побачити, хіба що ви маєте чарівний ключ, котрий відкриває всі брами всіх тісних малостранських подвір’їв. Або ж спробувати домовитися з персоналом ресторанчика на вулиці Мостецькій 16. Однак якщо ви підніметеся на Малостранську Мостецьку вежу, то матимете чудовий шанс її знайти.
По лівий бік одразу за мостом вас може зацікавити великий Саксонський палац (2). Колись король Карл IV передав цей дім саксонському воєводі Рудольфу. Той встановив на даху акваріум, так, що його міг бачити кожний перехожий. На жаль, акваріум не зберігся.
Кожна кам’яничка попри певну однотипність є гарною, з унікальними знаками, вивісками чи фресками, завдяки котрим вони й отримали свої назви. Так, на приклад, третя від вежі називається «U černého medvěda» («Біля чорного ведмедя») - на фасаді прилаштувався невеликий ведмідь. Вже згадана №47/16, називається «У трьох дзвоників» і з нею пов’язана доволі моторошна легенда.
А поряд у кам’яниці під номером 18 існує одне таємниче місце, в котрому ви можете особисто познайомитися з найбільш відомими празькими духами (3). Це музей Празьких легенд та привидів, і він справді дуже цікавий. Радимо взяти парний квиток з музеєм Алхіміків, заодно отримати знижку у фірмовому ресторані.
На кам’яниці номер 11 (4) ви можете побачити справжнісінького двоголового імперського орла. Це одна цікавинка вулиці — великі металеві двері, на котрих скульптор Петр Чісаровський зобразив символічний діалог між чеським філософом і реформатором Яном Амосом Коменським і Еразмом Роттердамським (кам’яниця №17).
Малостранська площа
І ось ми досягли Малостранської площі. До об’єднання чотирьох празьких міст вона була центром життя міста Мала Страна. Навіть Ратуша (№21) (5) тут збереглася, її можна помітити за трьома вежами з куполами. Ще кількасот років тому тут у підвалі сиділи в’язні та чекали на вердикт бурмістра. А нині тут ресторани та театр Малостранска беседа. Десь тут в старі часи застрягли коні, котрі везли віз із тілом святого Вацлава.
Але безумовною домінантою є великий костел святого Мікулаша з вежею та куполом (6), котрі видно зі всіх кінців міста. Хоча це не був перший храм Малої Страни — ротонда св. Вацлава, зведена в X столітті, служила міщанам аж до 17 століття, коли її знесли єзуїти задля зведення великого комплексу при костелі святого Мікулаша.
Якщо ви матимете хвильку часу, рекомендуємо зазирнути до середини (вхід коштує крон) та побачити розкішні розписи. Художник Ян Лукаш Крацкер доклав всіх зусиль, аби храм виглядав неймовірно. Навіть за умови, що його увагу відвертали цікаві ченці. А от скульптури виконав Франц Платер.
Сьогодні важко в це повірити, але в часи соціалізму на вежі чергували працівники спецслужб Чехословаччини. Вони вели спостереження за сусідніми посольствами США, ФРН та Югославії. Справді, ключове місце.
Обійдемо Малостранську Площу східною, а потім північною частиною. Площа забудована великими палацами, як і значна частина Малої Страни. Все ж давалася взнаки близькість до резиденції чеських королів та Габсбургів на Граді. Ось під номером 23 палац Кайзерштерйнів, в котрому в 1930 році померла чеська оперна співачка Ема Дестіннова (7). Саме її портрет ви можете побачити на купюрі 200 крон. На північній стороні стоїть Штернберзький палац. Поряд палац Сміржицьких, котрим згодом володів Альбрехт Валленштейн. А на західній стороні тягнеться будинок професорів, котрі працювали в освітніх закладах єзуїтів.
На хвилю зупинимося перед згаданими палацами та уявимо себе в 1541 році. Так, перед вами кілька готичних кам’яниць, і в одній потроху розгорається полум’я. Люди бігають, метушаться, і ще не знають, що пожежа випалить всю Малу Страну, та й дістанеться Градчан. Саме з тих часів і пішла назва Погоржелець.
А тепер вперед! Обійдемо будинок професорів і тепер ми опинимося на західній половині Малостранської площі. Одразу впадає в очі колонна Святої Трійці, зведена 1715 року на честь позбавлення міста від чуми (8). На горі – Всевидяче Око, нижче – Святий Дух, під котрим сидять Бог Отець і Бог Син. На нижчому ярусі – Божа Матір разом з чотирма чеськими святими: Войцехом, Яном Непомуцьким, Прокопом і Людмилою з Вацлавом.
Всю західну частину займає палац Ліхтенштейнів. Як і Альбрехт Валленштейн, в часи Тридцятирічної війни він підтримував католиків, а отже після перемоги отримав значну винагороду.
Вулиця Нерудова
Королі та імператори недовго милувалися красою палаців своїх підлеглих, а їхали собі далі вулицею Нерудовою. Власне, Нерудовою вона тоді не називалася. Остругова на честь виробників шпор, або ж Страговська, оскільки вела до Страгівського монастиря через однойменну браму. Ну, а нині вона хрещена на честь чеського письменника та мешканця вулиці Яна Неруди (1834-1891). У вільний від прогулянок час рекомендуємо почитати “Малостранські оповідання”, котрі дуже живо описують мешканців цієї дуже миленької вулиці.
Кам’яниці й справді створюють чарівну атмосферу. Ось №6 «Під червоним орлом» («U červeného orla»), в пивній котрого збиралася у другій половині XX століття празька богема. №8 не зважаючи на свій простий вигляд, коренями сягає до пізнього ренесансу. В №12 «Під трьома скрипками» (U Tří housliček) колись жили скрипкові майстри Томаш та Йозеф Едлінгери. Сусідній Вальковський дім патронує Медуза Горгона.
Навпроти – Морзінський палац (№5), котрий з 30-х років XX століття займає посольство Румунії. Будівничий палацу Джованні Батиста Сантіні вирішив дуже складне завдання – звести не тільки на складному ландшафті, але і з урахуванням невеликого повороту вулиці. Атлантів створив Фердинанд Максиміліан Брокофф. На даху він помістив чотири алегорії сторін світу.
Цікавим є барельєф святого Яна Непомуцького на кам’яниці № 18. Зазвичай його зображали в місцях, де була загроза підтоплення, тут святого помістили скоріш на знак поваги та шаноби – Яна Непомуцького надзвичайно поважали навіть попри тимчасові заборони культу, введені імператором Йосифом ІІ.
Трохи вище під номером 20 той самий Сантіні збудував ще один палац для родини Коловратів, котрий згодом перейшов до Тунів-Гохенштейнів. На цей раз скульптурами займався Матяш Браун. Поряд з тим палацом – костел святого Каетана, а навпроти – кам’яниця «Під золотою короною» (№15).
Ось ми дісталися костелу Діви Марії Безустанної Помочі та святого Каетана, частини колишьої садиби ченців ордену Театинів (9). У XIX столітті ним володіло Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. Костел цікавий тим, що на зламі XX та XXI ст. його намагалися виставили на продаж, але через хвилю громадських протестів, рішення відкликали.
Трохи вище перетин з вулицею Jánský vršek. Якщо ви любите та полюєте на легенди старої Праги, то варто на хвилю зійти з маршруту та зазирнути до кам’яниці «Під ослом в стайні» («U osla v kolébce», №8) (10). В часи імператора Рудольфа ІІ в ній мешкав Едвард Келлі, британський авантюрист і астролог. Кажуть, він не мав вух і прикривав їх залишки широким капелюхом. Келлі приховував цей факт, оскільки втратив вуха як покарання за свої авантюри. Якось одна домогосподарка побачила його без капелюха. Чарівник розсердився та перетворив голову дитину бідної жінки на ослячу.
Нині у кам’яниці діє дуже цікавий музей Алхіміків, котрий є частиною музею Празьких легенд та привидів, котрий ми минали на вулиці Мостецькій.
Також на розі стоїть з вулицею Янськи Вршек стоїть невеликий палац Франтішка Бретфельд-Хлумчаньского (№33), знаного празького адвоката та ректора Празького Університету. В його домі гостювали Вольфганг Амадей Моцарт і Джакомо Казанова.
Навпроти – два будинки, кожен з котрих прикрашено фрескою. Перший називається «У золотої підкови» («U Zlaté podkovy», №34), відомий з 1559 року, а до його ренесансової подоби доклав рук архітектор Ульріко Аосталлі. В ньому теж мав честь мешкати Джакомо Казанова під час своїх відвідин Праги. На фасаді зображений святий Вацлав у плащі з горностая. Він мчить на коні із золотою підковою. Ймовірно саме він дав назву кам’яниці. Але чи була вона першою? Скоріш за все, перші власники бажали мати назву на честь святого Вацлава, а підкова була лише символом удачі.
Другий, 36, – це «У Діви Марії Помічниці» («U P. Marie Pomocné»). Він особливо полюбився архітекторам та будівельникам. На початку XVI століття ця кам’яниця теж належала згаданому вище Ульріко Аосталлі, а вже у XVII ст. – Мелхіору Меєру. Сам образ з’явився в 1728 році після кардинальної перебудови. Зазвичай Діву Марію зображали там, де відбулося чудо. І справді, заступництво Божої Матері надзвичайно знадобилося одній пані, на ім'я Джозефіна. Вона мала гарний посаг і будинок, тому могла скласти пару будь-якому підприємцю. І, власне, вийшла заміж за торговця. Попри її багатства, чоловік не очікував від неї нічого особливого, окрім дітей. Однак роки йшли, а маленькі ніжки не бігали великим будинком. Подружжя почало холонути одне до одного, віддалятися.
Якось до дверей їх будинку постукала одна бідна жінка і попрохала грошей. Чоловік вирішив було вигнати її, але жінка потайки шепнула на вухо старій, аби та прийшла за годину. А коли торговець пішов у справах, та запросила бідолагу на кухню, нагодувала і ще й з собою зібрала. А потім слово за слово, і розповіла про свою біду. Старенька покивала головою, і порадила звернутися до Діви Марії. Не відомо, як довго молилася Джозефіна, але за рік в колисці знайшлося малятко. На радощах та на знак подяки торговець помістив над входом образ Діви Марії.
Номером 39 має домовий знак у вигляді буряка. Це пам’ятка з тих часів, коли Чехія була одним з лідерів виробництва цукру, хоча назва «Під білим буряком» («U bílé řepy») має значно давніше походження. Поряд – «Під червоним левом» («U červeného lva», 41) і «Під зеленим раком» («U zeleného raka», 43). Ну, і насамкінець, - кам’яниця «Під двома сонцями» («U dvou slunců»), де в 1845-57 роках мешкав поет Ян Неруда (№47).
Ось так потроху ми дісталися до перетину з вулицею Ke Hradu. В старі часи королівський кортеж їхав далі вулицею Úvoz, а там повертав на вулицю Loretánská. Однак ми рекомендуємо повернути все ж на новішу дорогу Ke Hradu, котра повставала протягом 1638-44 та 1663-83 років. В інший бік тягнуться сходи Radnické schody, а нагорі ви побачите ще одні малостранські сходи — Замкові (Zámecké schody), що ведуть до вулиці Thunovská.
Тераса прикрашена кількома скульптурами (11): біля входу до кав’ярні – Святий Вацлав (1906, встановлено на постаменті з Карлового мосту. В народі називають рибалкою через нахилений спис з прапорцем) та Діва Маріїя Ейнседельська (1672). Ближче ж до замкових садів та Нових Замкових сходів – скульптура св. Філіпа Нері (1715).
І ось ми стоїмо перед Градом. Імператорський кортеж в’їжджав до брами Святого Матяша, вдало вбудованої у палаци часів Марії Терезії. Але Празький Град — це окрема і доволі велика екскурсія.
