Королівська дорога в Празі, частина 1, Старе Місто

Королівська дорога в Празі — це класичний туристичний маршрут, котрий частково чи повністю долають більшість відвідувачів Праги. Він тягнеться через кілька історичних празьких районів і охоплює більшу частину основних пам’яток та цікавинок цих дільниць. Історично це був той самий коронаційний шлях, котрим імператори часів Габсбургів їхали від королівського палацу у Старому Місті до Празького Граду. Вперше ним проїхав Альбрехт II в 1438 році, останнім — Фердинанд V. Благодійний. Окрім того, у 2011 році цим маршрутом провели в останню путь Вацлава Гавела. За часів Карла IV коронаційний шлях починався на Вишеграді і йшов теренами Нового Міста та входив до Старого Міста з південної сторони.

На маршруті “Королівська дорога в Празі” ви зустрінете багато крамниць зі спокусливими крамницями. Однак не варто тут же кидатися на крам, адже популярність маршруту спонукає продавців значно завищувати ціни. То ж краще закупати сувеніри в інших місцях, на приклад, на Гавельському ринку або ж навіть на Малій Страні на вулиці Нерудовій (це третя частина нашого маршруту). Також не поспішайте обмінювати валюту, адже дуже часто тут не вигідний курс. Краще скористатися з обмінників в околицях Вацлавської Площі. Єдине, що варто купувати на цьому маршруті — це трдельники, але про них пізніше.

Час проходження: 20-40 хв без відвідин музеїв

Початок Королівської дороги в Празі біля Порохової Вежі

Аби розпочати нашу прогулянку, варто приїхати на Náměstí Republiky, звідки маршрут фактично і починається. Ми ж підемо в сторону дуже гарного сецесійного Громадського дому на місці котрого колись стояв Королівський Двір. Його збудував король Вацлав IV для свого двору. І хоча він сам не проходив коронаційний шлях, його наступники:  Альбрехт II, Іржи з Подебрад та інші заклали нову традицію. Попри те, що в 1484 році Владислав Ягеллончик королівський двір перенесли назад на Град, традиція збереглася. Королівський Двір втратив свої функції. Спершу в одній частині мешкали Лобковіци, потім кардинал Арношт Войтех з Харраху влаштував тут Архієпископську семінарію. Врешті після пожежі колишнім палацом почали опікуватися Єзуіти, а після скасування чернечих орденів за часів імператора Йозефа ІІ тут відкрили кадетську школу, котра проіснувала до 1900 року.

А вже в 1912 році на місці закинутої будівлі звели Громадський дім (Obecní Dům) (1). Він відомий тим, що власне в ньому у 1918 році проголосили незалежність Чехословаччини. В середині проводяться концерти, виставки. Під час відвідин концерту ви зможете побачити розписи Йозеф Вацлав Мислбека, Альфонса Мухи та Карела Новака. На першому поверсі є дві кав’ярні: одна доволі бюджетна, інша дуже дорога. 

Королівський Двір ви можете знайти на картинах Вацлава Янси. Що цікаво — королева мешкала на вулиці Целетній біля королівського палацу.

Поряд з Громадським домом важко не помітити арку старовинної Порохової вежі (2). Її звели в 1475 році за часів правління Владислава ІІ Ягеллона на місці старої Горської брами звели нову. Проєкт розробив Матяш Рейсек, ректор Тиньської школи. На вежу помістили скульптури королів: Пржемисла ІІ Отокара, Карла IV, Їржі з Подебрад та засновника вежі Владислава ІІ. На кутках — алегоричні символи доброчинності та владарів. А на другому рівні — герби чеських земель, якими володіли королі. Тоді ж розмістили бюст Рейсека та фігуру лицаря. На вежу можна піднятися, каса знаходиться тут же поряд.

Вулиця Целетна

Від Порохової власне і починається сучасна Королівська дорога. Ми пірнемо під браму та опинимося на вулиці Целетній (Celetná). Якщо ви прогуляєтеся нею, то відчуєте запах від численних пекарень, де печуть празький смаколик — трдельники. Скуштуйте, вам сподобається! 

А назва вулиці власне й походить від  сaltnéř, тобто пекар. До речі, радимо звертати увагу на цікаві домові знаки. В старі часи будинки не мали нумерації, і їх розрізняли за індивідуальними назвами, і згідно з ними на будинках з’являлися ті самі знаки. На приклад, на вулиці Целетній є кам’яниця №32 зі знаком золотого лева. І тому цей будинок отримав назву “У золотого лева”.

Йдучи далі на розі з вулицею Ovocny trh. ви побачите модерністичний будинок із Чорною Мадонною на фасаді. Вона дісталася у спадок від кам’яниці «У Золотої ґратки» (3). Дехто пов’язує її з однією із резиденцій ордену тамплієрів, котра знаходилася в будинку № 27.

На кам’яницях 21 та 13 залишилися справжні релікти: герб Габсбургів, двоголового орла. 

Не забудьте зазирнути на подвір’я Мангартського палацу (Manhartský palác) (4), номер 17, в подвір’ї котрого ховається і Театр Celetná та Театральний інститут. Подвір’ям можна потрапити до вулиці Штупарської та костелу святого Якуба.

В кам’яниці 11 розташовувалася пошта, котру називали Klepperpost (5). А все через те, що працівники пошти ходили вулицями з тріщалками, котрими сповіщали міщан про можливість віддати лист. На перетині з вулицею Týnská важко не помітити фасад костелу Діви Марії над Тином.

Нарешті ми дістаємося до кам’яниці № 2, дому Сікстів, з котрим пов’язана старовинна легенда про пекаря Яна (6).

Староміська площа

І ось Королівська дорога вивела нас на Староміську площу (Staroměstské nám.). Ця площа заслуговує окремої детальної прогулянки, то ж побіжно оглядемо її пам’ятки та й підемо далі. По перше, посеред площі стоїть Маріанська колонна (7). Це репліка, відновлена у 2020 році, а стару знесли ще у 2018 році. Трохи далі — пам’ятник Яну Гусу (8).

Кинемо на хвилю погляд на південну сторону. Біля кам’яниці Сікстів знаходиться неоготичний Сторчів дім (№16). Він виділяється цікавим сграфіті. На ньому зображені педагог, автор класно-урочної системи Ян Амос Коменський, пішиий чернець, святий Вацлав на коні, святий у мантії, знак Чеського королівства, головного міста Праги, а також лелека на болоті, як символ родини Сторчів. Інша назва кам’яниці — «У кам’яного образу Панни Марії». Компанія Сторчів торгувала книгами, у своєму будинку влаштували малий театр, головним героями п’єс був Касперле та селянин Гонза.

Більшість інших кам’яниць повстали в часи розквіту романської архітектури, потім були перебудовані на готичні, ренесансові та врешті отримали сецесійні фасади, залишаючи після себе деякі релікти у вигляді готичних склепінь чи арок. Кожна з них має свою назву та давню історію. На приклад, в кам’яниці «Біля кам’яного столу» (U kamenného stolu, №18) король Їржи з Подебрад влаштував обмінний пункт валют. За кілька століть Альберт Енштейн представляв празькій громаді перші нариси своєї теорії відносності. У салоні Берти Фанти, у 1911–12 роках, він грав на скрипці та спілкувався зі своїми друзями. Теми розмов крутилися навколо літератури, адже співрозмовниками були письменники Макс Брод та Фанц Кафка. А, може, навпаки — вони розмовляли про фізику? 

Східна сторона примітна готичною будівлею “Під Дзвоном” (9) та ренесансовою Тинською школою. В ній є прохід до згаданого костелу Діви Марії над Тином. З ряду вистає палац Кінських (10).

На північній стороні ви побачите кілька сецесійних будівель, серед котрих найбільший Шерів дім (11). З ним пов’язана легенда про бегінку. Палац Кінських та Шерів дім тісно вплелися в долю відомого чеського письменника Франца Кафки. Від Шерового дому починається Паризька вулиця, приклад перебудови старої середньовічної єврейської дільниці на сецесійний лад. Завершує північну сторону костел святого Мікулаша (12). 

На західній стороні знаходиться Староміська ратуша, в котру в XV столітті вмотували Празький Орлой. Щогодини під час бою годинника з віконечок виходять фігурки людей (13). Перед ратушею зверніть увагу на 26 білих хрестів на бруківці. Це пам'ять про 26 страчених радників.

Що ж, час йти далі. Одразу за комплексом Ратуші ми побачимо будинок «U minuty» з XV століття, примітний чорно-білими сграфіті з великою кількістю персонажів. Кого тут тільки немає: Габсбурги, султан Селім, Адам і Єва, Авель, пастух Авраам (14). 

Мала площа

Обігнемо будинок «U minuty» та опинимося на Малій площі. Вона виникла на перетині трьох торгових шляхів як місце відпочинку караванів. Для напування худоби посеред площі викопали криницю. Найбільш примітною кам’яницею є будинок «У трьох білих троянд» (або «U Rotta», (15)). З ним пов’язана легенда про трьох сестер. А ще в його стінах типограф Типлік у XV століття видав перше чеськомовне видання Біблії.

На розі Малої площі та Староміської площі зверніть увагу на вежу, котра ніби виступає над вулицею. Це аристократи будували собі такі виступи, аби підійматися на верх і не дихати затхлим смердючим повітрям давніх вулиць.

Карлова вулиця

Королівська дорога запрошує нас йти далі. Ми повертаємо до Карлової вулиці, котра в’ється від Малої площі до самого Карлового Мосту. В різні частини різні її відтинки мали свої назви, на приклад, Шевцовська, Ножіржська (Кравецька), Велика, Мала Єзуїтська тощо. Прогулюватися нею приємніше до 10 ранку, а от ближче вечора вам доведеться продиратися через натовпи. Більшість кам’яниць мають цікаві домові знаки, котрі в давні часи заміняли нумерацію, на приклад, домовий знак U kapra, або «У Карпа».

На перетині з вулицею Jilská повертаємо направо і йдемо собі між двома рядами високих кам’яниць. Від самого ранку тут стоїть аромат трдлінків — можливо, варто спокуситися на один з них?

За кількадесят метрів дійдемо до перетину з вулицею Гусовою (Husova), на розі з котрою знаходиться прикріплена вирізьблена з дерева фігура дівчини у досить вільному вбранні. Повертаємо на право, а потім на ліво. На хвильку обернемося: перед нами великий палац Клам-Галасів (16). На подвір’ї, якщо пощастить потрапити, ви знайдете скульптуру тритона. В кінці XVIII століття в залах палацу давали концерти Моцарт та Бетховен. Палац відкритий для відвідин, вхіж коштує 180 крон на 2025 рік.

А ми йдемо далі до вильоту вулиці Seminářská. Тут стоїть примітна кам’яниця «У золотої криниці» (17), де колись заховали старовинний скарб, котрий вдалося знайти лише завдяки головам, спеченим у вигляді пряників. В цій кам’яниці колись мешкав папський нунцій Спінеллі. Він полюбляв сидіти на кріслі, прикрашеному червоним сукном і так приймати гостей або оглядати вулицю. Дім прикрашено скульптурами захисників Праги від чуми, що найшла на місто в 1714 році: св. Ігнація, св. Францішка Ксаверського і св. Розалії. Нижче коло зірки св. Вацлав і св. Ян Непомуцький. А ще нижче — св. Рох з собакою і св. Себастьян. Ліпнину ту замовили Ян Версер і Ганна Сабіна. Декор встановили на знак подяки за позбавлення міста від чуми.

Якщо ви заглянете на хвильку у вулицю Семінаржську, то під номером 4 знайдете найвужчий празький готель. 

Прямо навпроти кам’яниці «У золотої криниці» на розі з вулицею Ліліовою (Liliová) в кам’яниці № 18 U Zlateho hada (У золотого змія) (18) у 1714 році відкрилася перша кав’ярня у Празі. Заснував її Горгос Гатал Дамашскі, або Їржи Богдан Дамаський, вірменин за походженням. Під враженнями від віденської кави він відкрив в Празі одразу дві кав’ярні: одну на Карловій вулиці, другу на Малій Страні. Перша празька кав’ярня була настільки малою, але настільки популярно, що люди пили каву лише стоячи.

Королівською дорогою вздовж Клементінуму

Поглянемо на північну сторону вулиці, де розташувався величезний комплекс Клементінуму (19), колишній садибі єзуїтів, від імені котрих і походить одна зі старовинних назв вулиці Карлової. Клементінум, або ж латинський колегіум з’явився у Празі в 1552 році. До його складу входили, окрім навчальних корпусів та дормуторіумів (спалень-гуртожитків) костел святого Климента, костел св. Сальвадора, велика бібліотека, відома манускриптом Войніча, та астрономічна вежа, з котрої Тихо Браге проводив свої спостереження за планетами та зірками. Клементинум варто відвідати окремо і присвятити йому мінімум пару годин. 

Костел св. Климента відкритий по неділях, тут чеські грекокатолики проводять служби українською мовою. Коли єзуїти полишали Клементинум, то за легендою, сховали у підвалах свої скарби. Після них в комплексі знаходилися кілька громадських організацій, архієпископська семінарія, а саме бібіліотека дісталася Празькому університету.

Зверніть увагу на кам’яницю №14 примітну наскрізним переходом та назвою «U kamenné mořské panny», або «U Syrény» (20). В цій кам’яниці колись розташовувався театр, з котрим пов’язана легенда про русалку.

Неподалік Клементинума на Карловій вулиці (№4) (21) мешкав ще один вчений - Ян Кеплер, котрий також проводив свої досліди на згаданій вежі до часу, аж поки імператор Рудольф ІІ не зрікається престолу на користь брата Матвія. Після смерті покровителя Кеплер починає збори для переїзду до Лінцу. Вчений полишив Прагу в 1612 році.

Десь тут, на цьому відтинку Карлової вулиці мешкав жадібний лихвар, привид котрого й досі дзвенить накопиченим золотом темними ночами.

Останньою кам’яницею на вулиці Карловій є Коллоредо-Мансфледський палац (189/2) (22) з великими арками, під котрими їздить трамвай. Він відомий тим, що тут в ніч з 8 на 9 листопада 1620 року відбувалося останнє засідання «зимового» короля Фрідріха Пфальського. Щойно закінчилася битва на Білій горі, в котрій протестантське військо зазнало поразки. Король хотів обговорити подальші дії, і тому скористався з послуг свого прихильника міщанина Йохима Онджея Шліка, страченому наступного року серед 22 панів. В середині палацу, окрім всього іншого, є Музей історії Праги (вартість звичайного квитка 390 крон на 2025 рік).

По інший бік вулиці тягнеться згаданий Клементінум, стіни котрого виведуть нас до каплиці Успіння Діви Марії, або Волошська каплиця (Vlašská kaple Nanebevzetí Panny Marie) (23).

Врешті Королівська дорога вивела нас на Кржижовницьку площу. Перед нами відкрився чудовий вид на Карлів Міст та Празький град. Перш, ніж йти далі, уважно подивіться на світло на переході. А як перейдете, то час зазирнути до наступної статті: "Королівська дорога. Карлів Міст" .