Альбрехт Дюрер та його природничі замальовки

Якщо ви знайомі з мистецтвом, то напевне знаєте гравюри на релігійну тематику чи портрети Альбрехта Дюрера. Відомі також і його картини. Однак у великому творчому доробку Альбрехт Дюрер мав кілька цікавих замальовок, про котрі ми сьогодні й поговоримо.

Протягом 1500-1505 років Альбрехт Дюрер вивчав у Нюрнберзі природу, аби покращити реалістичність зображення рослин та тварин. На цей момент він вже був знаним майстром. Вчився мистецтву гравюри у батьковій майстерні, потім у художника Міхаеля Вольгемута. Оримав звання майстра після подорожі містами Верхнього Рейну. У Кольмарі у дітей Мартіна Шонгауера перейняв знання та техніки майстра. І навіть встиг познайомитися у Венеції з новітньою течією мистецтва — Ренесансом.

На відміну від великої кількості інших майстрів, Альбрехт Дюрер не мав проблем із грошима. По-перше, він походив не з бідної родини, а по-друге, батько засватав його за Агнесу Фрай з роду банкірів та представників родини Медічі у Німеччині. По-третє, після одруження він відкрив свою майстреню, і його роботи та замовлення користувалися успіхом, а після видання Apocalipsis cum figuris приходить і слава та авторитет. То ж наш митець мав розв’язані руки, не залежні від браку коштів чи пошуку замовлень, і міг сісти за науку та експерименти.

Саме тоді Альбрехт Дюрер сворює велику кількість ескізів людських рук, а також кілька робіт, про котрі, власне, я й розповім. Побачити їх можна у музеї “Альбертина” у Відні.

“Великий шматок дерну”, 1503

Німецька назва: Das große Rasenstück. Почну з рослинних мотивів. Ця акварель на мою думкку є вершиною рослинних досліджень Альбрехта Дюрера. Ми бачимо свіжі весняні рослинки, котрі відчули свою силу та рвонули вперед. Ось і кульбабки готуються розквітнути, злакові теж поспішають. Окрім кульбаби я ще бачу тут деревій, грястицю, вероніку, подорожник та маргаритки.

Хоча навряд чи весною вони так швидко квітнуть, але хто зна, можливо в Нюрнберзі так є. Нарис не має якогось логічного центру чи композиції, як не може його мати довільний випадковий фрагмент трави. Погляд глядача концентрується то на листі, то на квітках кульбаби, то на колосках злакових.

Мені подобається надзвичайна деталізація та реалістичність всіх елементів рослинок. Ніби я у дитинстві дивлюся на якусь справжню луку, лежачи у траві та розглядаючи її у дуже теплий весняний день. Або ж якась маленька тварина, що ховається у траві від хижака. 

В майбутньому Альбрехт Дюрер часто повертався до рослинних мотивів, на приклад, у картині “Мадонна з Ірисом” 1500-1510, “Пучок первоцвіту” 1526 або ж і “Мадонна з чижиком” 1506 року.

“Молодий заєць” 1502

У свою чергу “Молодий заєць” став вершиною зоологічних досліджень. В той час як більшість митців Ренесансу звертала увагу перш за все на людську анатомію, Альбрехт Дюрер приділяв велику увагу детальному зображенню тварин у правильних пропорціях. Порівняйте цю акварель із примітивним та досить умовним зображенням зайців на гравюрі “Святе сімейство з трьома зайцями”.

Найважчим елементом у зображенні тварини виявилася шерсть, котра мало того, що лежить під різними кутами, так ще й має різне забарвлення та по різному передає світло, що падає на неї. Образ не був би таким живим, аби не цей погляд, вуса та нашорошені вушка. У очах відбиваються рами вікон, що створило теорію про те, що заєць все ж сидить у майстерні (можливо, у клітці).

Заєць виглядає надзвичайно живим. Я навіть не уявляю собі, за яких обставин Альбрехт Дюрер міг би посадити таку дику та норовливу тварину так, аби вона сумирно позувала художнику. Здається, заєць ось-ось чкурне з паперу геть десь у той самий дерн з попереднього арту. Можливо, ми навіть і дивимося на травичку поглядом оцього зайця.

В наступних працях Альбрехт Дюрер неодноразово зображував тварин, взяти хоча б вола у “Поклонінні волхвів” (1504), “Мадонна тварин” (1503), “Лицар, Смерть і Диявол” (1513), “Носоріг” (1515) і “Голова Моржа” (1526). Щоправда остання робота не виглядає надто привабливою, можливо, художник не бачив наживо справжнього моржа, то ж там тварина виглядає дещо карикатурно, на відміну від лисиць, коня чи того ж носорога у інших роботах.

Післямова

Чим же вразили мене ці картини під час того, як я переглядала їх у віденському музеї Альбертина? По перше, це велика точність пропорцій та реалістичність зображень. Трава ніби жива, здається, варто вітерцю лише рушити з місця, як він потягне ці рослинки. Так само і заєць, що ось-ось вискочить з паперу та майне у той самий дерн. По друге, це детальне зображення всіх елементів тварини та рослин. Мені хочеться шукати якісь нові, до цього часу не відкриті елементи.