Макура Курама “Чудернацька антикварна крамниця”

Якось я нудилася собі в нічному потязі, і раптом згадала, що вже якийсь час в моєму рюкзаку лежить тоненька книжечка “Чудернацька антикварна крамниця” Макури Курами. Ця напів-манґа, напів-артбук так захопив мене, що до самого кінця дороги я роздумувала над темами, котрі підняла авторка у “крамниці”.

Десь далеко-далеко (а, може, і не так, як могло б бути) існує світ, поділений на дві частини: лицьовий світ, де мешкають люди, та затилля — там мешкають разом люди, нелюди та нечисть. Є в тому світі місто-фортеця, схоже за формою на серце, а в тому місті у вузькому провулку за синіми дверима ховається та сама антикварна крамничка. Її власники, Бон та Ріку — брат та сестра, щоправда, різних видів. Власне вони й виконують найрізноманітніші бажання клієнтів.

А клієнті ті теж не прості. Багатьом з них немає більше місця на цих світах, інші вирішили назавжди залишитися в якомусь стані, треті… Врешті всі вони так чи інакше отримують бажане та залишаються на терені тої крамниці цілком задоволені своєю долею. Чи не чудернацько?

Кожна сцена має свій меланхолійний настрій. Візитери крамнички ніби й не мають іншого виходу в їх існуванні. В цьому проглядається якийсь вайб самурайського фатуму, загорнутого в готичну естетику фантазією художниці та додатковими артами. І все б здавалося доволі лампово, якби не одна сцена в саду, котра і вписується загальний настрій манґи, і надто виділяється: рішення приймають замість мешканок саду. 

А як же живі люди? Чи є вони? Так, вони присутні, і навіть їх бажання можуть зовсім не супроводжуватися спільним для більшості героїв ходом подій. Втім, можливо, варто дочекатися тої самої Геловінської ночі, котра, ніби Різдвяна, приносить до крамнички свої дива.

То ж якщо ви кинули оком на манґу-артбук “Чудернацька антикварна крамниця”, або ж і щойно про неї дізналися, обов’язково придбайте. Але не поспішайте читати, а краще відкладіть на Геловін.