Ольга Мігель. Крук та чорний метелик

Сьогодні я хочу розповісти вам про трилогію української письменниці Ольги Мігель “Крук та чорний метелик”. Мені випала нагода читати її під ялиночкою, прикрашеною павуками та кажанами, і це додало нотку похмурої чарівності до читання. 

“Крук та чорний метелик” складається з трьох частин: “Голос давніх сновидінь”, “Відгук темних сновидінь” та “Відлуння мертвих сновидінь”. Мені цікаво було зробити огляд на весь твір, аби охопити його цілісним поглядом, котрий важко скласти з рівня першої книги. То ж почнімо!

Сюжет

Ця історія почалася в одному з міст у світі, схожому на наш. Мешкала там така собі журналістка Аліса Гайлінова. Безтурботну юність дівчини перервали песиголовці, котрі вбили всю родину прямо на її шістнадцятиріччя. З тих часів вона змушена боротися з цими недоброзичливими гостями її світу, аж поки до неї не завітав лісовик Каріл. Він запропонував Алісі та ще одному хлопцю, Вадиму, переїхати до іншого світу — через те, що обоє отримали силу зі Світу Каріла. І оскільки світ обох є не магічним, то для уникнення подальших проблем обидва мали покинути його (ніт, не померти). Вони погодилися: як виявилося, і дівчині, і юнаку втрачати було вже нічого.

Ануара та її світ

Так починаються пригоди юнки в новому фентезі світі. Перше, і головне, в цьому світі немає звичних нам технології та зброя. А все через наслідки війни Магії та Вонгю, котра прокотилася світом тисячу років тому. Новітній винахід: порохова зброя та потенційні шляхи її розвитку так вразили її магів, що вони знайшли спосіб вилучити часові нитки, котрі призвели б до розвитку смертоносних технологій. Аліса та Вадим мешкатимуть у країні під назвою Ануара. Географічним розташуванням та фентезійними істотами вона нагадує Україну. В ній є степові, гірські та і лісові зони, трохи не такі, як в нашому світі, і не там, особливо гори, але є. А ще є чотири раси, кожній з котрих відповідає своя стихія: люди (вода), лісовики (повітря), мавки (земля) та шубіни (вогонь). А ще там є істоти, породжені темрявою: породження тіні (як, наприклад, песиголовці) та нежить. Іноді завдяки описам локацій я навіть відчувала вайб українських легенд.

Ануара має три столиці. В одній, офіційній, Еданорі, мешкає король та вся політична влада, в другій неофіційній, Фетесаріні, — Гільдія Стихій (фактично гільдія магів). Цей Фетесарін дуже затишний, він справжня перлинка Ануари, десь як український Львів. А ще там є Академія, де й будуть вчитися Аліса та Вадим.

Третя столиця, також неофіційна, Адамарей є резиденцією елітного підрозділу магів — Гільдії Круків. Круки, мабуть, найцікавіші майстри магії зі всіх, вигаданих авторкою. Вони поглинають останній подих людини, що вмирає, і з цього беруть свої сили. В суспільстві в них дивна репутація: з одного боку бояться через дотичність до смерті, з другого боку поважають за силу. У кожного крука є учень, котрий повинен перейняти силу від вчителя, якщо того смертельно поранять, або ж у мить його смерті. Цим Круки дуже нагадали мені джедаїв і одночасно ситхів. Втім, вони зовсім інші, і саме на них лежить відповідальність за дуже складні та унікальні операції, як, наприклад, латання проріхи між світами (чого ніколи до цього часу не траплялося, а отже не було нароблено методик протидії), чи наукові дослідження в області магії.

Персонажі трилогії “Крук та чорний метелик”

А очолює гільдію Ларгус Аргедон. Як ви могли зрозуміти — головний протагоніст історії, той самий-самий, котрий підкорить серденько юнки Аліси. Висококласний фахівець, маг, котрий витягує дівчину із деяких сраконьок з тих, куди вона через недосвідченість та гарячу кров намагається потрапити. Так, він, не такий, як інші, впевнений у собі та сильний. В цьому плані на початку він мало чим відрізняється від типового хлопця янґ-адалт фентезі для дівчат, однак згодом ми бачимо, що у своєму бажанні вести свою гру він все ж проявляє не лише характер ідеального хлопця юнки, але й певні слабкості та недоліки. Як кожна жива людина.

Що ж. Аліса в новому для себе світі, і її гра почалася. Дуже швидко у юнки з’являються друзі та подруги та на диво практично відсутні вороги (принаймні, в першому томі їх вуха ще явно не стирчать зі східного кордону). Втім, там одного Вадима вистачало. Зате з’являються кілька подруг, серед котрих і, спойлерну, подруга на все життя, мавка Ламіра. Мавка ця від самого початку підкорила моє серденько своїми альтернативними вбраннями, і, якщо вибирати найхарактернішу жіночу персонажку, то це, безумовно, вона. Інші: Малісса здалася мені доволі ніжною панянкою, а Арра — простою дівчиною з провінції.

Сни

Не буду переказувати сюжет, тим більше, що він доволі насичений та заплутаний, і часом треба дуже уважно слідкувати за героями, котрих хлібом не годуй, дай встряти в якусь пригоду, нарватися на якусь тварюку, або ж і геть провалитися до світу снів. Взагалі, сни грають велику роль у світобудові та пригодах, на них нанизано весь сюжет, то ж уважно читайте, не для красного слівця додано кожний з них та виділено курсивом (здається в пару місцях курсив пропустили). Інакше загубитеся, і доведеться повертатися до першого тому.

Тут є Королева Снів та Королева Кошмарів, події навколо котрих складають основу всієї книги. А ви гадали, що це просто історія про попаданців? Ні-і-і-і! Лор там закручено мов пружина на годинниковій ратуші у Фетесаріні. І події сучасності дуже тісно пов’язані з минулим, тож Алісі, Ларгусу та їхнім друзям доведеться дуже тяжко. А ще й мерзотник Вадим псує життя!

Дарана

До речі, про мерзотників. Вони тут дуже огидні, їх огидність викручена так, що хочеться їх запроторити до в’язниці та надовго. Частина мерзотників мешкає у Дарані — країні, цілком та повністю списаної з росії. Мені сподобалося, як гарно описані гидкі звичаї цього зміюшника. При цьому ця “росія” більше нагадує суміш совку та російської імперії в їх найгіршому вигляді, ніж сучасне болото. Є там і поневолені жертви імперії, котрі можуть прийти на допомогу, коли це необхідно для їх звільнення з-під гніту цієї імперії. От, аби так і в росії було!

А що далі?

Що ж, ставки підіймалися і підіймалися, інтриги закручувалися мов пружини, і врешті, ми дійшли до кінця. І там… А там все так несподівано! Ні, щодо Вадима в мене вже в середині другої книги з’явилися підозри, що саме тим воно й закінчиться. Надто вже  мерзотним був цей кар’єрист. Шляхом до своєї мети не гребує жодними методами. І навіть переходить на бік ворога країни. Щось в цьому було не те.

Та й ситуація з Ларгусом вийшла зовсім інакше, ніж читачі собі міркували — в тому й сенс інтриги. Врешті, як я вже згадувала, світ пані Ольги не є простим, тому я не очікувала тут простого рішення.

Читанню книги добре сприяла мапа, котру авторка помістила на форзаці другого та третього томів. Вона не дуже детальна, там відсутні кілька дрібних населених пунктів, але цілком задовольняє потребу в географічному орієнтуванні. На ній можна побачити інших сусідів Ануари: Гадарін та Паларіс, котрі не грають велику роль в оповіді. Однак для майбутніх видань дуже знадобився б якийсь короткий опис-систематика світу, доволі складного, багатошарового (без заглиблення в спойлери лору, безумовно). І хоча б загальна часова шкала десь в кінці третього тому, бо часом я губилася у вирі тисячоліть.

До речі про час. Я не дуже зрозуміла, чому часові проміжки такі великі - по кілька тисяч років, і у зв’язку з цим вирішила запитати у самої авторки та запросити її, а також головних героїв, до своєї готичної садиби.

— Отже, почну з часу. Пані Ольго, чому в книзі часова шкала масштабована на тисячоліття, а не століття? За такий проміжок часу навряд чи вціліють деякі житлові об’єкти, котрі є надзвичайно важливими у трилогії.

— Часова шкала була потрібна з багатьох причин. На різних її відрізках різна щільність подій, і важливим для кожного з них є те, що ці події могли статися лише за умови, що попередні події ВЖЕ були загублені в історії. Щодо житлових об'єктів та іншого, то в книзі було чітко прописано, що вони вціліли саме завдяки тому, що були створені з використанням заклинань, які підвищували їхню стійкість. А деякі об’єкти – як, наприклад, будинок казкарки – це просто “корабель Тесея”. 

— Ще одне питання до авторки. Аліса та Ламіра: чи їх дружба мала прототипи в нашому світі?

Прототипом для Ламіри була моя найкраща подруга Ліза. 

— А тепер питання до пані Аліси. Переїзд до цілком нового світу, нове життя, нові правила. Як це, бути емігранткою в Ануарі?

— Це тяжко. Коли маєш в екстремальному режимі покинути все, до чого звикла, хай навіть це були просто уламки. Та опинитися в абсолютно новому середовищі, де все треба будувати заново з нуля. Все інакше, що буде завтра - незрозуміло. Така різка вимушена переміна дуже стресова та сильно вибиває з колії.

— Як ви зараз дивитися на ту себе молоду, першокурсницю? Що б ви їй сказали?

— Порадила б пошукати психолога, аби той допоміг відрефлексувати та пропрацювати власні травми замість того, щоб просто намагатися приглушити біль від них постійними стрибаннями з однієї небезпеки до іншої. 

— Ви чудова вчена та дослідниця. Як щодо кар’єри в науковій сфері? Чи можете поділитися вашими новими дослідженнями?

— Після того, як вдалося відновити світобудову, і аномалії зникли, мій фах втратив актуальність, тож довелося освоювати новий та починати кар’єру з нуля. Тож я зайнялася дослідженням просторових матерій та їхнього впливу на живих істот.

— Пане Ларгусе, тепер питання до вас. Як це, бути круком і відчувати зі сторони людей настороженість, відчуженість та часом і нелюбов? Як ви з цим собі радите?

— Як там говорять у вашому світі… “Знаєш, як я дожила до цієї миті? Дві речі: сліпа віра і трішки вина”.

— Цікаво! А ще я знаю, що ви дуже ерудований вчений. Якби ви хотіли написати книгу, на яку б тему вона була?

— Маю чимало наукових публікацій та нон-фікшн, присвячені моїм дослідженням проріхи між світами, а також кейсам полотна світобудови та Війни Кошмарів. Розпочав роботу, коли з них був знятий гриф “Секретно”. Конкретно зараз працюю над книгою, присвяченою біографії Лаліора Деланатера.

— Пане Ларгусе, пані Алісо, ви багато подорожували Ануарою. Чи є у вас якісь улюблені місця, міста? Якісь локальні страви чи напої?

— В теплу пору року полюбляємо відпочивати в одному прибережному курортному містечку неподалік Фетесаріна. Там гарно, спокійно, і водночас хороша інфраструктура. В одному шинку на пірсі готують до писку смачний рапановий салат! Та й до самого Фетесаріна недалеко, якщо захочеться заскочити до якихось місцевих кав’ярень. 

— А ви, пані Ольго, якби потрапили до Ануари, де б хотіли мешкати?

— Гадаю, у Фетесаріні. З частими відвідуваннями Адамарея в теплу пору року.

— До речі, про Адамарей. Якщо Еданор може асоціюватися з Києвом, Фетесарін — зі Львовом, то що нагадує місто резиденції круків?

— На Адамарей мене надихав “готичний бік” все того ж Львова, де я жила майже пів року під час навчання в УАД на 5 курсі, коли знову повернулась до роботи над цією трилогією. Тобто, якщо Фетесарін – це “туристично-затишний” Львів з кав’ярнями та Площею Ринок, то Адамарей – це львівські готичні собори.

— Ще питання до пані Ольги. Я чула, що інші ваші твори пов’язані в один лор. Скажіть, будь ласка, чи зустрінемо ми ще десь головних, чи другорядних героїв в інших історіях? Це було б круто, ніби побачити старого знайомого.

— Тут ви можете нарватись на дуже, от прям ДУЖЕ жорсткі спойлери, тому лише туманно натякну, що в деяких моїх книжках (з макро-арки “Сага проклятої душі”) в центрі сюжету будуть інші переродження в інших світах тих, кого в “Крук та Чорний Метелик” ми знали як Ларгуса та Алісу. А ще ПІДКАЗКА: уважно стежте за Ключницею!

— Пані Ольго, мені здалося, що ми якось дуже швидко та легко попрощалися з пригодами Аліси та Ларгуса. А чи можливе продовження історії зі старшими за віком героями? Або ж їх дітьми?

— Не хочу перетворювати свої книжки на “нескінченні Боруто”)) Герої пережили свою пригоду та розказали свою історію, в якій я жила близько десяти років. Тож конкретно в цій інкарнації я даю їм спокій та пишу цей мультиверс далі, але не маю нічого проти будь-яких фанфіків!

Що ж, час почастувати наших гостей смачними вишневими тістечками “Погляд вампіра” та кавою особливого мелення. А вам, дорогі читачі, вполювати в книгарнях трилогію “Крук та чорний метелик” та читати, читати, читати!

Тільки увага! Наразі трилогія закінчилася на складі, а видавництво з авторкою більше не співпрацює. Але права на перші дві частини вже повернулися до неї, а отже авторка відкрита до нових пропозицій.