Діана Сеттерфілд “Тринадцята казка”

Ви знаєте, я люблю читати в різдвяні свята під ялинкою? На її гілках висять великі іграшкові кажани, сидять павуки, а сама вона вкрита чорним мереживом. Однак це не заважає їй бути гарною ялинкою як на мій смак вампіриці. В цьому році з читанням мені пощастило, бо в своїх руках я тримала неоготичний роман Діани Сеттерфілд “Тринадцята казка”. Для мене ця книга стала певним відкриттям, то ж я охоче поділюся з вами своїм враженням.

Сюжет книги  “Тринадцята казка”

Отже, ми помандруємо до Британії, де така собі письменниця Віда Вінтер колись давно-давно тому написала книгу «Тринадцять історій про зміни та відчай». Згодом її видали зовсім під іншою назвою, але надалі існувало кілька примірників того самого першого видання. Вони цікавили букіністів, а між ними і пана Лі. Йдуть роки, і книгу доволі випадково взяла почитати донька пана Лі, Маргарет. І раптом вона виявляє, що насправді історій всього лише дванадцять. І так трапилося, що до створення тринадцятої казки доведеться докластися самій пані Маргарет. А все через те, що до неї звернулася по послугу сама письменниця.

Віда Вінтер на момент початку твору надзвичайно відома та популярна авторка багатьох книг. Мешкає у великому маєтку із слугами та парком. Однак її життя оповите таємницями: на кожне прохання розповісти про своє минуле журналісти отримують якусь цікаву, але безперечно вигадану історію. Лише одного разу маловідомий журналіст запитав у неї про правду. Вигадки вдоволяли абсолютно всіх. Але час йшов, і письменниця вирішила розповісти свою історію, і не комусь там, а вже знайомій нам Маргарет Лі. Але от чи буде вона правдивою?

Віда Вінтер розповідає Маргарет чудову та похмуру історію про сестер-близнючок, що походили з родини Енджелфілд, і ця оповідка раптово, але цілком очікувано підживила давно приховану історію пані Лі, котра після пологів й сама втратила близнючку. Про це ми дізнаємося на початку роману, то ж це не буде якимсь великим спойлером. Близнючки так само як і авторка, мешкають у великому маєтку разом з мамою та дядьком, а також кількома слугами, серед котрих ми найкраще познайомимося з літньою економкою та садівником Джоном Дігенсом на прізвисько Копач.

Головні теми твору

Тема близнючок — одна з ключових. Авторка досліджує той містичний зв’язок та спорідненість душ, котрі є між дівчатами від самого дитинства і до зрілого віку: від загадкової мови, котру розуміли лише діти, до ревнощів між близнючками. Феномен спорідненості у романі досліджує гувернантка Естер та лікар Модслі. Вони навіть спробували розділити сестер, і саме тоді разом з оповідачкою ми відчуваємо весь біль кожної з дівчат, коли вони мешкали окремо. З іншого боку, нам показують ту особливість, коли окрема дівчинка може мати свої риси характеру. Так Еммеліна більша ненажера, однак куди добріша, а от Аделіна, на приклад, жорстока. Якщо близнючок зібрати до купочки, то вийшла б одна людина, в котрій всі риси окремих дівчат зрівноважувалися.

Ще одна цікава тема — виродження старовинних родів. Колись багаті Енджелфілди вибудували собі величезний маєток. Вони мешкали там протягом багатьох поколінь, певно одружуючись з доньками сусідів (або ж ні), і вже у дідуся близнючок, Джорджа Енджелфілда ми бачимо перші ознаки. Саме він занедбує свого чина Чарлі та віддає перевагу молодшій доньці Ізабель. Друге покоління, тобто діти Джорджа, поринуло у дивні садистично-мазохістичні інцестні гри, аж поки підліткові гормони не виривають Ізабель, а за нею й старшого брата, з родинного гнізда. І, нарешті, третє покоління, за життя котрого маєток зазнає кінцевого занепаду. То ж четвертому поколінню, якщо таке й з’явиться, навряд би чи щось дісталося.

Неоготичність “Тринадцятої казки” 

Чому ж роман “Тринадцята казка” я вважаю неоготичним? Діана Сеттерфілд протягом сюжету постійно грає з містикою. Нам весь час ввижається, що десь тут, ось-ось з’явиться привид. Маєток у стані розпаду, наповнений таємничими коридорами, кімнатами та предметами, його мешканці, частина котрих, якщо не всі тою чи іншою мірою здаються несповна розуму або ж щось приховують. Загальна похмура атмосфера та передчуття, що ось-ось трапиться біда, котра таки трапляється. Все це дуже нагадує давніх попередників пані Діани: Едгара Алана По, Артура Конан Дойля, Шерідана ле Фаню та Брема Стокера.

Щодо похмурості зауважу, що в романі постійно хтось помирає за загадкових чи не дуже обставин. Ви можете навіть самі підрахувати, скільки ж смертей зустрінете на шляху прочитання. Маргарет Лі навіть відвідує цвинтар та родинний склеп, аби дошукатися правди.

Попири те, що в кінці ми отримали відповіді на всі запитання, одне все ж залишилося таємницею. Хто саме врятувався з вогню, а хто загинув? Лише за якимись побічними ознаками, легкими підказками ми можемо намагатися давати відповідь. Але чи буде вона чіткою?

Екранізація роману

У 2013 році зняли екранізацію роману. Приділю їй кілька слів. Загалом вона вірно відображає хід подій, хоча й у деяких моментах події передано дуже зібгано. На приклад, погано розкрита лінія Аврелія, чоловіка, котрого зустрічає Маргарет на руїнах маєтку. Однак акторки підібрані дуже чудово. Я з подивом довідалася, що сестер зіграла одна й та сама дівчина (і дівчата у відповідному віці теж не були близнючками). Під час перегляду ви цього не помітите.

Що ж, книга “Тринадцята казка” вразила моє вампіряче неживе серце до самої глибини, і я дуже хочу рекомендувати її всім, хто шукає добре читання під ялинку. Тим більше, що сам сюжет відбувається зимою. Але от чи буде різдвяне диво? Прочитаєте самі!