Пікнік біля Навислої скелі

Мені давно радили подивитися цей фільм, як приклад піонера австралійського кіно на світовому ринку. А потім до рук потрапила книга Джоан Ліндсі “Пікнік біля Навислої скелі”. Ми з Франческою прочитали її, потім подивилися екранізацію, і вирішили обов’язково поділитися своїми враженнями.

Пікнік біля Навислої скелі. Сюжет 

Пікнік біля Навислої скелі переносить нас до Австралії на самий кінець Вікторіанської епохи. 14 лютого 1900 року в день святого Валентина, в самий розпал літа у коледжі «Епл’ярд» царював піднесений настрій. Дівчата отримували листівки та готувалися до пікніка у мальовничому місці — під Навислою Скелею. Двійко з них: старша Міранда та молодша Сара обмінюються кількома фразами, і Міріанда серед іншого говорить, що незабаром полишить коледж.

І ось радісні дівчата їдуть собі на той пікнік — не кожний день випадає нагода висунути носа з теренів коледжу. Дістаються місця, розкладаються. Потроху їх огортає стома від спеки, а тим часом кучер виявляє, що його годинник став рівно о 12. Тим часом четверо дівчат: згадана Міранда, Меріон, Ірма та Едіт, йдуть порозглядати околиці, звідки троє не повертаються, а одна збігає вниз у страшенному жаху. Залишилась на горі й одна з вчительок, місс Маккро. Вона у якомусь дивному стані побігла на гору на зустріч Едіт.

Починається довге розслідування, але чи вийде знайти дівчат?

Ми потрапляємо у класичний містичний детектив, в котрому як не крути, а вбивця чи злочинець має ховатися до самого кінця. І найкраще йому взагалі не з’являтися, адже це одразу зруйнує всю чарівність сюжету, всю його таємничість та певною мірою сентиментальність. Ви будете спостерігати за пошуками, за тим, як люди, що залишилися живими, відчувають тугу за тими, хто пішов. При цьому розгортаються і їх долі. Краще це показано в книжці, хоча і не так живо, як у фільмі.

Хто ж пішов на ту гору?

Кожна з дівчат, що пішли на гору, має свою певну особливість. Міранда уособлює жіночість. Погляньте лише, яка вона у перших сценах пробудження, як переходить по камінцях струмочок або ж як поводить себе із Сарою. Ірма — зрілість та серйозність. Можливо, саме тому вона єдина, хто повертається зі скелі. Меріон — типаж дівчини-вченої, котрий часто зустрічався у дівочих навчальних закладах. Саме йде на гору робити виміри. 

Зрештою Едіт — це звичайна проста дівчина, котрі часто крутяться навколо популярних дівчат. Вона є контрастом всім трьом подругам, і тому доволі швидко втрачає мотивацію йти далі та починає прохати старших подруг про повернення. Можливо, вона таємно закохана в одну з тих трьох, як Сара у Міранду, і саме таким чином хоче привернути до себе увагу. А може вона такий собі Пітер Педіґрю?

Містика у фільмі "Пікнік біля Навислої скелі"

До речі, про Ірму. У фільмі, здається, набагато більше містичних моментів, ніж здається на перший погляд, про що нам говорять у фільмі одразу: «Що ми бачимо і що бачать в нас є тільки сон і сон всередині іншого сну». 

Ось Міранда. Вона говорить дивні речі, вона виглядає настільки не від світу цього, що нагадує скоріш дів з картин Альфонса Мухи або фейрі, що збирається повернутися до королівства фей. Вона говорить дивні речі, ніби точно знає, що ось-ось має щось відбутися. І так само радісно і натхненно вона йде на ту гору, ніби до якогось логічного завершення. Не дарма вона промовляє одну з ключових фраз всього фільму: “Усе починається і закінчується у потрібний час у потрібному місці”. Зверніть увагу, як вона дорогою перевіряє кожен закуток, ніби хоче впевнитися, що надійшов той самий потрібний час.

Меріон теж не така проста дівчина-заучка, як може здатися. З гори вона спостерігає за колежанками так, ніби за якимись “мурашками, що метушаться без будь-якої мети”. Загалом це найменш розкрита дівчина із всієї четвірки. Вона ніби таємничий навігатор, що грає важливу, а не головну роль на космічному кораблі.

А ви бачили, як відреагували дівчата, коли Ірма, вже у червоному пальто, приходить до своїх колишніх колежанок? Ви взагалі впевнені в тому, що саме Ірма повернулася з гори, а не хтось інший, хтось настільки жахливий, що лише сама її присутність викликала істерику у юнок.

А міс Маккро, котра гортає підручник з геометрії та ніби вираховує в голові точний час якоїсь події. І як вона уважно дивиться на скелю в той час, як дівчата там полягали собі на каменях. А потім просто біжить, аби встигнути на подію у свій час.

Як бачите, у нас вийшла цілком цікава теорія змови. Міранда, можливо, була представницею інопланетян, фейрі чи кимсь іншим, Висяча Скеля подібна до ельфійських закритих місцин у пагорбах Шотландії, або ж місцем, де перетинаються світи чи щось таке. І вся трійця разом з учителькою так рветься не з простої цікавості, а власне додому. І знімаючи панчохи, вони ніби скидають кайдани нашого світу (чого не зробила Едіт, а значить, вона не має права полетіти собі десь далі).

Цікава й лінія директорки коледжу місіс Еппл’ярд. Разом зі своїм коледжем вони страшенно застарілі, їх порядки з обов’язковим вивченням нудної поезії та ізоляцією від світу виглядає несучасно. Згадайте, як бурхливо в ті часи розвивалися міста і змінювалася освіта. Подібні пансіони зі своїм доволі душним мікрокліматом відмирали, втрачали актуальність, і могли слугувати лише як якесь статусне явище, на котрому директорка не проти заробити гроші. 

Однак, за суворістю та відмежованістю від цього світу приховуються свої таргани. Її стосунки із Сарою, спершу як директорки та бідної учениці, з часом стають все більш дивними та напруженими, коли міссіс Еппл’ярд виміщує на бідосі все своє зло. І не закінчуються от так просто. Взагалі, вона нагадує символ епохи, котра відходить у минуле. Нагадаємо, що королева Вікторія померла менш ніж за рік після подій, а з нею закінчилася ціла епоха. І так само дивно і раптово обривається доля самої місіс Еппл’ярд.

Більшість інших персонажів, не менш цікаві (особливо ті хлопці панич Майкл та Альберт). Вони грають допоміжну і дуже важливу роль у пошуках дівчат. Майкл так взагалі надовго залишається у полоні чарівності фейрі Міранди навіть попри те, що згодом зближається з Ірмою. Зрештою, якраз їх лінії краще показані у книзі, ніж у фільмі, та й не диво: все ж короткий екранний час не може вмістити всіх подій. Особливо, коли у фільму головним є містично-естетичний бік.

Художні прийоми

Весь цей набір таємниць та загадок був би марним без пастельної приглушеної колірної гами. Ми не знаємо, чи зумисне, чи просто на кращу плівку забракло коштів, а може, в ті часи технічно знати краще було не можливо. Так чи інакше, кольори підібрані надзвичайно вдало. Так само як і ракурси, сповільнені рухи дівчат тощо.

І музика. Ми не уявляємо цю стрічку без флейти Пана Георге Замфіра, без класичних творів з часів belle epoque. Флейта підкреслено поставлена саме на містичні сцени, пов’язані з горою, з дівчатами, і навіть з ящірками.

До речі, про ящірок. В нас була теорія про те, що дівчат зжерла мрія криптозоологів мегаланія, а от Ірма чомусь їй не смакувала. Не дарма там показують ящірок, якби натякаючи на таку сумну долю Міранди, Меріон та місс Маккро.

І трохи про трансформацію

“Пікнік біля Навислої скелі” показує нам, як змінюються персонажі. Зниклі дівчата переживають трансформацію прямо на скелі, ми бачимо її початок, але не знаємо кінця. Зрештою, здається, що Ірма так її й не пройшла, але ні, вона теж перетворилася з учениці на юну леді, гідну спадкоємицю своєї родини. Майкл змушений переживати травму втрати і якось давати з нею ради. Не будь тіні Міранди, з Майкла та Ірми могла вийти непогана пара. Однак такі події не минають даремно.

Висновок

“Пікнік біля Навислої скелі” це той випадок, коли драматизм ідеально передають не мальованими спецефектами, а художніми засобами, ракурсами, світлом та музикою. Та й не виглядає воно дешево, це добротна костюмована драма, глибока, місцями сентиментальна драма, в котрі кожна деталь має значення. Якщо ви любите гострий екшн — ця стрічка однозначно не для вас. Однак якщо вам до вподоби таємниці та загадки без розгадок, якщо ви отримуєте задоволення від плинної розповіді та фактурних чудових персонажів — обов’язково перегляньте стрічку.