Дюна, частина 2

Перш, ніж поділитися своїми враженнями про другу частину “Дюни”, я сміливо напишу: “Йдіть!” Можна було б додати: “В мене все”, але все ж трошки напишу. 

Почну з того, що варто і не варто робити перед походом до кіно. По-перше, варто переглянути першу частину від Девіда Вільнева, аби надихнутися та пригадати собі всі деталі сюжету. А от чого не варто - дивитися попередню екранізацію від Девіда Лінча. Потім - так, перед - в жодному разі! Я переглянула потім, і можу сказати, що відчула ту різницю, і хоча уникатиму надміру порівнянь, все ж трохи про це скажу.

Отже, в першій частині ми залишили Пола та Джесіку з дому Атридів в руках фременів, котрі до кінця ще не визначилися, що ж робити з чужинцями. Історія в другій частині починається зі знайомства з імператором. Він сумує після загибелі свого друга, котрого ж фактично вбив за своєї згоди, але політика є політика. Та його донькою, котра починає підозрювати, що Пол міг і не загинути. Ну, а потім нам показують шлях Пола від чужинця до його високого призначення Лісан Аль-Гаїба.

Однак і Харконнени не сплять. Перед ними стоїть важке завдання підкорення Арракісу. Хоча вони змогли доволі легко і швидко прибрати конкурентів, однак залишилися фремени. Вони підривають комбайн за комбайном, що розлючуює нових володарів планети. Починаються каральні акції і фремени, а разом з ними Джесіка та та Пол їдуть на південь. Ця частина планети вважається непридатною для життя, і саме тому, що цікаво, там воно цілком не погано себе почуває. На цьому про сюжет все - го дивтися.

В цій частині з’являється ще один персонаж - Фейд-Раута Харконнен у виконанні Остіна Батлера. Ви відчуєте справжній жах, коли побачите цього шаленця та рідкісного мерзотника. Втім, як і всі Харконнени. Мені здається, що автор в книзі зобразив їх аж надто гіперболізованими мерзотниками, бридкими до неможливості. В Дюні Лінча цей персонаж дістався Стінгу, і він виглядає таким собі жорстоким бандюком - цілком в традиції фільмів про байкерів 70-80-х. Натомість Остін в біхроматичному світлі рідної планети Харконненів виглядає холодно-пекельним, його боїшся. Це та людина, котра може вбити просто тому, що в якийсь момент хоче вбити. Ідеальна гра актора, котрий ще нещодавно зіграв зовсім інший типаж популярного хлопця - Елвіса Преслі.

Непогано зі своєю роллю Шані справилася Зендея. Вона гарно відіграє приховування конфлікту між недовірою до нових людей та потягом до Пола. Все ж пустеля не толерує зайвих рефлексій. Завдяки своїй подрузі її образ отримує наліт реперки з афро-американського кварталу, але, можливо, це особисті враження. Ну, і в кінці її поведінку трохи змінили в порівнянні з першоджерелом.

Девіда Вільнев чудово справився з відображенням Пустелі, він романтизує її, показує великим океаном, в котрому є своє життя. Черви в певному сенсі стали аналогами касаток. З інших істот ми бачимо тушканчиків та павуків. Ну, і прянощі. Пустеля має своє музичне забарвлення - все це разом перенесе вас зі зручного крісла в кінотеатрі до дуже незатишного, але по-своєму гарного Арракса.

Пустелю чудово доповнюють фрімени, чий лад практично один в один списано з кочових арабів-пустельників. Одяг, імена, термінологія і навіть релігія, так близька до месіанського очікування свого пророка, що поведе на священну війну. От, приміром, Усуль - це само по собі термін, що означає ритмічну формулу у східній музиці. А Усуль ад-дін - сукупність п’яти основних положень ісламу. У Фріменів це “основа колонії”. В цьому ключі Тімоті Шаламе гарно відіграє роль цього пророка, веде людей вперед до своєї місії і при цьому все ще залишається тим самим юнаком з початку фільму.

А все через те, що творці вирішили скоротити кілька років до кількох місяців, завдяки чому з оповідання фактично випала сестра Алія Атрід, вона присутня лише через діалоги з Джесікою. Натомість в першій екранізації вона відображена доволі точно.

Технічні пристрої. Не буду братися за оцінку космічних кораблів, коли вони висять над планетою, то виглядають цілком грізно. Дуже сподобалися гелікоптери, схожі на свої біологічні прототипи бабки більше, ніж земні машини. Однак величезні громіздкі комбайни та оті машинерії, котрі їх тягають туди-сюди виглядають на наш час архаїзмом зі світу, коли фантастика ще нехтувала комп’ютерними технологіями, або ж вважала їх дуже небезпечними. Нагадаю, що в часи старої “Дюни” саме вийшов перший “Термінатор”, в котрому небезпека приходить зі сторони штучного інтелекту. Навідміну від власне старої “Дюни” нам не показали лоцманів, тих самих, котрі під дією спеції проводять космічні кораблі через всесвіт. А шкода.

На цьому, мабуть, я закінчу ділитися враженнями. Час йти купувати квитки на щось новеньке, а ви, якщо не бачили Дюну, не зволікайте!