Хлопчик і чапля

Я не належу до палких фанів студії «Ghibli», однак не можу віддати належне впливу її творчості на аніме. Є у мене окремі улюблені тайтли - перш за все це “Принцеса Мононоке”, “Віднесені привидами” і “Шепіт серця”. Є такі, котрі я часом люблю переглядати: “Відьмина служба доставки”, “Мандрівний замок” чи “Порко Россо”. Логічним завершенням діяльності студії для мене особисто стала «Спогади про Марні» - мила романтична історія на основі роману Джоан Робінсон. Це аніме, як і інші, варті окремого огляду. А до обговорення цього я запросив свою подругу та кінознавця - Рафаеллу. Рафаелло, чи ти знайома з творчістю студії Ghibli?

- Я палка фанатка студії, переглянула все, окрім, хіба що, творива Ґоро. Нажаль, не зайшло.  Однак особливо для себе можу виділити “Мандрівний замок” - дуже естетично виконано.

Що ж, плітки про те, що дідусь Хаяо хоче повернутися до роботи пішли з 2017 року. Стало відомо, що праця буде автобіографічною, в основу Міядзакі планував покласти книгу Ґензабуро Йошіно «Як ти живеш?». Аніме мало вийти в 2021 році, але чи то пандемія, чи то темп роботи маестро – робота затягувалася. Можливо, пан Хаяо не хотів перебігати дорогу своєму сину, котрий в 2020 році випустив провальну «Ая та відьма». То ж «Хлопчик і чапля» вийшло аж влітку 2023 року, а до Європи і України доповзло в січні вже цього року. І ось ми з Рафаеллою вирішили сходити до кіна та подивитися.

- Давай я розповім трохи про сюжет. Друга світова війна. В Токіо мешкає родина Макі: тато Шоїчі, мама Хісако і син Махіто. Тато працює на фабриці літаків. Так, так, тут є літаки, хоча вони і не літають, а присутні більше у вигляді кабін. Мама лежить в лікарні, де на самому початку аніме відбувається пожежа, в котрій вона і гине. Родина переїжджає до сестри матері Нацуко, на котрій Шоїчі одружується, вочевидь, трохи раніше - нам цей момент не показали. Нацуко мешкає в доволі великому маєтку, на терені котрого знаходиться не лише садиба, але і закинута вежа. На озері хлопчик помічає чаплю, і… чапля проявляє інтерес до хлопчика. До речі, чапля дуже гарно літає, і сама садиба дуже гарна! Я б там жила! Хто б не хотів мати собі такий загадковий світ, де була б якась таємнича будівля. А ти, Патрику?

Як на мене замало сучасного двіжу. Отже, початок сюжету та промальовка локацій давала певну ностальгічну надію, що ось, ми бачимо старого доброго Міядзакі, котрий ставить проблему і потім показує, як її розв’язати і показує, що буде, коли просто забити на неї. Однак, вже в першій половині сюжет почав жити своїм загадовим життям, його понесло, і вловити логіку в нескінченному роад-муві я особисто так і не зміг.

- Тобі не здається, що весь «Хлопчик…» - це суцільний рояль в тернових кущах?

Так. При всій несподіваності сюжету Махіто постійно хтось приходив на допомогу, хтось рятував, а він… йшов собі кудись, куди його несла нестримна фантазія Міядзакі. А ще мене напрягали бабусі, котрих можна було б замінити на одну чи дві. Вони були надто контрастними і гротескними. Однак нам не пояснили, хто це такі і для чого вони існують, окрім того, аби переповідати історії минулого. Хай навіть та родина заможна, але вистачило б трьох покоївок. Покоївки заради покоївок – якась дурня!

- Нам, Патрику, взагалі багато чого не пояснили. Наприклад, ми не знаємо передісторію чаплі. Чому цей чоловічок заявляв, що він не друг Махіто, а потім такий – ой, я тебе підтримую! Чому в ньому злили одразу дві функції: провідника та комедійного супутника. Я от думаю, що якби Чапля була просто мовчазним птахом, котрий показує дорогу, а комедійну роль віддали покоївці Кіріко, було б логічніше. Кіріко, до речі, грає не менш важливу роль, але вже в молодому вигляді. Інша бабця взагалі нагадувала Юбабу з “Віднесених привидами”.

Слух, а ти теж помітила, скільки там відсилок на минулі роботи?

- Так, в багатьох сценах. На приклад, чапля дуже нагадувала і ліхтарик з «Віднесених привидами» і опудало з «Хаула». Коли духи варавари піднімаються до неба, то разом вони нагадують Духа Лісу з «Мононоке». Кораблі з мерцями нагадають вам літаки з померлими пілотами з «Порко Россо». Але в тих старих аніме це мало сенс, всі художні прийоми стояли на своїх місцях та були органічно вплетені в сюжет. Натомість в «Хлопчику та чаплі» це виглядало часто недоречно, а часом як ностальгія по минулому. 

А я б сказав, що режисер та його помічники просто напхали вдалих моментів за принципом: що спрацювало тоді, має спрацювати і зараз.

- Та ні, Патрику, аніме ж не мало великої рекламної кампанії, навпаки, це більше виглядало як мистецтво для мистецтва. Єдине, чого ніколи раніше явно ми не бачили у Міядзакі – це потойбічного світу. У «Віднесених привидами» ми разом з Чіхіро потрапляємо до світу духів, але не померлих. Не беруся судити, наскільки вірною є теорія про померлих героїнь «Тоторо». Однак тема потойбічного світу, Агарти, була характерна скоріш для раннього Шінкая. Може, Міядзакі таким чином хотів послатися на свого колегу?

Краще б він спер промальовку неба, бо тут вона ніби недомальований ескіз.

- Та взагалі, Іноді мені здається, що Міядзакі впадав у сон, і тоді до нього підкрадався Ґоро і щось там переправляв. Дід прокидався, і такий: «О, круто!» і починає продовжувати. До речі, ти чув, що він береться за продовження “Навзікаї”?

Так, я вже уявляю собі, що він там напридумує! І все ж, Рафаелло, невже все так погано?

- Ну, ні, ми добре повеселилися. А ще прониклися бібліотекою, будиночком, парком і польотами птахів. До речі, а чому птахи?

Не питай. Може, дідусь вирішив замінити їх літаками? Принаймні, нам так і не пояснили, чи хоча б натякнули, що значать пелікани, котрі пожирають духів вараварів, чи ота армія людожерних папуг. Вони просто є і все.

- Варавари - милуни!

Однозначно! Добре, час закінчувати! Можливо, ми були трохи жорсткими в нашій оцінці. Бо справді, ми бачимо, як пан Хаяо створював це все з любов’ю, проживав кожну хвилину своєї творчості, скільки вклав душі в чаплю. Кажуть, в ній він зобразив себе. А як би ти одним реченням підсумувала побачене?

- Мені особисто хочеться плакати, адже щиро шкода великого майстра. Це все!

Патрик та Рафаелла