Пролог

Величезний чорний павук тихцем пересувався порожньою нічною приміською вулицею. Навколо його довгастого тіла вився дим з легким фіолетовим світінням. Періодично павук зупинявся, його оченята розглядалися навколо, а потім він повз собі далі, тягнучи черево старою бруківкою, покладеною ще з Бог зна яких античних часів, і відтоді практично жодного разу не ремонтованою. Кінцівки його лап потрапляли в колії, прокладені в давні часи возами.
На дорогу вискочив собака. Він голосно загавкав на чудовисько, а за ним відізвалися й інші песики з навколишніх вілл. Собака почав стрибати, імітуючи напад, чудовисько завмерло і в одну мить кинулося на порушника його павучачої приватної прогулянки. Два гострих ікла втопилися в тіло собаки, лапи швидко обмотали його тіло липкою чорною павутиною, а тоді відкинули геть з дороги. Песик заскавулів, його крик обірвався. Собаки завили, а десь далеко з гір ніби луна долетіли голоси вовків.
Павук поповз собі далі. Він взяв своє, але його шлунок ще зводило з голоду, голоду за життями живих істот. Оченята шукали нову здобич, чи то кота, чи іншого собаку, чи може пощастить потрапити на відчинене вікно чи перехожого.
Десь попереду почулися кроки людини, котра нікуди не поспішала, можливо, прогулювалася цієї місячної ночі. Павук оживився, і собі прискорив рух, підбираючись поближче до жертви. Нарешті за поворотом він побачив дівчину, і знову завмер: перед ним була не людина, а жива лялька. Що ж, чудовисько не перебирало, в кого забирати життєву енергію. А ляльки навіть на краще, це ж делікатес. Павук завмер, готуючись до стрибка.
— Не так швидко, тварюко, — долинув спереду дівочий голос. В руках дівчини раптом з’явилася катана, котра світилася легким помаранчевим світлом.
Павук не чекав такого повороту, він смикнувся, аби стрибнути на жертву, але дівчина вчасно махнула катаною. Гострі ікла вдарилися об лезо, і павук відскочив назад. Тепер він змінив тактику і почав швидко перебираючи лапами кружляти навколо ляльки. Та стояла спокійно, спостерігаючи за павуком і лише легко обертаючи катану по колу. Чудовисько зробило випад, другий, третій, все швидше і швидше. Один раз йому таки вийшло зачепити ляльку, та зойкнула, але в ту ж мить катаною зламала обидва ікла та розсікла частину очей. Павук смикнувся і в цей момент щось пробило його тіло наскрізь. Він навіть завити з болю не встиг, як катана розрубала чудовисько навпіл.
— Ти як, Рейро? — ще одна лялька в широкому капелюсі у формі полковника поліції тримала в руках старовинний пістоль, з котрого йшов дим. Вона нахилилася та оглядала тіло павука, котре потроху тануло в нічному повітрі.
— Зачепило трохи, але то дурниці. Там десь песа вив!
— Ходімо.
Пес ще дихав. Поки Рейра витягувала ослабленого собаку з павутини, на вулицю виїхало велике старовинне авто. Лялька забралася разом з песиком на заднє сидіння і авто зірвалося з місця.
— Це вже третій, — промовила поліціянтка, — Клара щойно прибила четвертого на Фабричній, п’ятий на Мартинці дістався Жану. Ну і нічка. Як там собака?
— Майже все життя висмоктав, не знаю, чи дотягнемо до аптеки, — Рейра витягла телефон, відкрила застосунок і натиснула там червону кнопку з білим хрестом.
— Чи Лаура дасть ради, — пробурмотіла поліціянтка. Вона клацнула кнопкою, на даху ввімкнулися сигнальні світла, завила сирена. Машина полетіла на повній швидкості до центру міста.