Релокація до села, або Вілла у Сан-Фурциско

Певне багато хто з вас, дорогі читачі, задумувався про часткову чи повну релокацію десь якомога далі від шумного та дискомфортного міста, від стресів та морального виснаження і ближче до природи. Тихесенько обробляти городець, радіти шевченковим вишням та хрущам, глядіти яблуні та абрикоси, мріяти можливо і про власну птицю чи там козу, корову, тракторець і поля. Тим більше, що в наш час можна працювати дистанційно, і водночас мати генератор, сонячні панелі, криницю, газовий котел чи пічку з грубою і бути незалежним від результатів обстрілів російськими ракетами української інфраструктури. Дехто гадає, що думки про переїзд до села це вікове, і лише старші люди прибиваються до землі. Ніт, не чужий цей поклик і для молодих людей. Не вірите? Го зі мною читати книгу Ярослави Литвин “Вілла у Сан-Фурциско”.

Сюжет

Історія починається з того, що бідося по життю Оля Синичка оголошує на своєму дні народження про купівлю хати в селі Фурси, котре знаходиться на захід від Білої Церкви. Родина ставиться до цього як до певного дивацтва, але в цілому підтримує. І ось починається освоєння пані Олею нового будинку. Нова хазяйка мріє про створення готелю для екотуризму, навіть домовляється про прибуття кондитерки Жені, котра мається готувати для гостей готелю смачнющі тістечка. Однак, дівчина слабко собі уявляє всі труднощі, котрі чекають на неї.

Почнемо з того, що сам по собі будинок потребує ремонту та умеблювання. Хоча колишні покійні господарі дбали про “віллу”, однак їх нащадки залишили садибу в доволі занедбаному стані. Отже, перед новою власницею повстануть нові завдання, серед котрих потроху почнуть танути рожеві мрії про екотуризм. Серед них як не скопаний незораний город, так і допомога місцевих мешканців.

Односельці проявили надзвичайну турботу до нової сусідки. То сусідка запросить до себе на гостини, то люди звезуть різноманітний непотріб під жалюгідну подобу тину. Далі гірше, прибуває журналістка з місцевої газети. Після інтерв’ю несподіванки починають зростати в геометричній прогресії. 

Персонажі

Оля Синичка має доволі велику родину, з котрою ми знайомимося прямо на початку твору: батьків, дідуся з бабусею, сестру, котра мешкає за кордоном, тітку Юлю, котра віком значно ближче до Олі, ніж до її мами. Читаючи книгу, я бачила цілком живих людей, таких, котрих можна зустріти по містах та селам України. Вони не ординарні, часом можливо будуть здаватися вам гротескними, однак це лише допомагає розвивати сюжет.

Куди більш дивними мені здалися односельці Олі. І тут я запитала одного аноніма, котрий трохи мешкав на півдні Київщини, якраз по інший бік Одеської траси:

— Не думаю, що так часто можна потрапити на обід до сусідів, не маючи до того приводу. Хіба що весілля, проводи, поминки, та й то, якщо ви вже не перший рік там мешкаєте і володієте навичками легко знайомитися та часто спілкуватися із сусідами. Так само не дуже часто люди діляться своїми старими речами, скоріш збувають їх на громадських смітниках чи десь складують. А от прийняти вас за злодія, як це трапилося з Ольгою, цілком можливо. Зате якщо роззнайомитеся, то у сусідів можна купувати якісь продукти, якщо не маєте свого господарства. Втім, все дуже залежить від самого села. В одному, якщо ви попрохаєте води, то дістанете ще і якесь яблучко. В іншому вам відмовлять.

Художні засоби книги

Можливо, гротескність ситуацій (з тими ж кількома Пашами, що прибули до Синички) це такий собі художній засіб для кращого висвітлення головної героїні, її кращого розкриття. На початку вона представлена нам як така собі бідося, з невлаштованою освітою та особистим життям. Однак такою вона здається лише на перший погляд. Чи хоче здаватися для простоти життя, бо десь же вона заробила ті гроші, та й твердість характеру в дівчині періодично виривається назовні.

Оскільки більшість членів родини Ольги походить з міста, мабуть, окрім дідуся і бабусі, всі вони так чи інакше знаходилися під впливом русифікації міст, і це добре видно з їх мови. Можливо, таким чином авторка хотіла показати власне перехід, котрі багато з російськомовних українців почали після 24.02.2022 року. І багатьом це давалося дуже важко. І тут ми знову звернемося до очевидця:

— Такий суржик справді ви почули б під кінець совка в будь-якому селі півдня Київщини. Могли бути свої варіації, на котрі накладалися місцеві діалектизми. Однак вже у 2000-х мова стала значно чистіше, оскільки російська почала поступово зникати з інформаційного простору: радіо, газети, частково телебачення стали україномовними. 

По діалект Київщини я запрошую вас до відеоблогу Ідеї Олександрівни. А поки що повернемося до книги Ярослави Литвин. З нею ви точно не будете сумувати, бо авторка доклала максимум зусиль, аби читачка чи читач від душі повеселилися та відпочили.

Цікавий і символізм вибору одного з Паш. Серед “придурків” в гротескних кумедних обставинах одного, найбільш адекватного, котрий поводить себе не так, як інші, конфліктуючи з головною героїнею там, де інші висолопили від похоті язика. Доволі добре нагадало про те, як і кого варто обирати насправді і як себе поводити та тримати кордони.

Є в ній речі, котрі мене здивували. Коли Синичка оглядала хату перед придбанням, їй скоріш за все показували, яким чином відкриваються двері. Однак в книзі виглядає все так, ніби вона намагається відкрити двері вперше. Друге — це певна безпорадність і необізнаність головної героїні в сільських справах, при тому, що її улюблена бабуся та дідусь мають будинок в Ксаверівці, а отже дівчинкою повинна була б бути більш обізнаною в справах сільськогосподарських. Втім, приїжджати до села на канікули й допомагати на городі та мати знання про повний цикл обробки землі це не одне і те ж.

Висновки

“Вілла у Сан-Фурциско” може стати гарною книгою на літню відпустку, коли вам хочеться прочитати щось для відпочинку. Авторка не грає на почутті ностальгії по дитинству в читача, і це скоріш на плюс. А от кому книга точно може стати в нагоді тим, хто продумує релокацію до села на випадок, коли міста стануть непридатними до життя, а от досвіду немає. Також книга легко і невимушено виправить ваш настрій і змусить посміхнутися в скрутну хвилину.

А ще у пані Ярослави можна прибдати смачнющий чай, тільки на момент написання відгуку він чомусь закінчився...