Євгенія Кузнєцова. Спитайте Мієчку

Хей-хей, наближаються літо, і до багатьох приходять спогади про дні, проведені на канікулах в селі у дідуся та бабусі чи у інших родичів. Чим старше ви стаєте, тим більше хочеться повернутися в той час, або ж хоча б трохи пережити ті ж самі враження з дитинства. У кожного покоління вони свої, хтось ганяв на велосипедах чи купався в ставках і річках, хтось підробляв десь в господарствах, хтось купався, читав книжки, а хтось рвався із “заслання” в нові світи , котрі доступні були хіба що у дитячих фантазіях. Зараз часи важкі, і не у кожного є змога повернутися в місце відпочинку свого дитинства. То ж залишається взяти книжку Євгенії Кузнєцової “Запитайте Мієчку”, заварити собі кави, а в моєму випадку ще й нагострити зубки, і читати, читати, читати.

Сюжет та персонажі

На самому початку книги разом із сестрами Мієчкою та Лілєчкою ми прибуваємо до просторого великого сільського будинку. Колись тут збиралася велика родина, приходили, мабуть, ще й інші родичі, на подвір’ї стояв галас дітей, а господарська частина кукурікала, ґелґотала, мукала, рохкала та видавала інші характерні звуки. Нині ж в цьому будинку мешкає лише їх 96-річна бабуся разом із котом, а онучки приїжджають не тільки провідати бабуню, але й зробити якусь паузу і прийняти рішення. Саме тому родинну садибу почали називати “шелтером для лузерів”.

Згодом до них підтягується двоюрідна сестра Марта, вагітна двійнею, мати сестер, з’являється і колишній Лілєчки зі своєю малою донькою Люсею, а також купа інших людей. Сестри вирощують гарбузи, хочуть зробити оновлення старому яблуневому саду, відремонтувати стару веранду і — головне — прийняти якісь свої рішення. Чи приймуть, і які саме — про це ви дізнаєтеся ближче до кінця книги. Вона читається легко, сприймається гарно, іноді здається що ви і самі якщо не троюрідна сестра, то як мінімум кумася чи сусідка, котра в курсі справ всієї родини. Я б ще провела певну паралель з книгою Маркеса “Сто років самотності”, де розповідається історія кількох поколінь однієї родини.

Особливості та цікавинки

Мене особливо зацікавив будинок родини. Якщо судити за його розмірами та наявністю двох виходів, він схожий на ті, що будувалися до більшовицького перевороту і належали заможним родинам. По селах часом зустрічаються такі хати. Також він стоїть трохи окремо від інших — про це авторка згадує, коли до родини навідується їх сусідка  пані Дарочка. Вона мешкає через річку, і аби прийти в гості, їй потрібно “перейти тим, що колись було вулицею, потім беріг, потім кладочка, город”. Можливо, інші будинки з часом зникли з мапи, як це трапляється із сучасними селами.

В книзі згадується багато деталей, елементів побуту, таких як дзеркало, рунделик. Старше покоління категорично проти будівельних та ремонтних робіт в релігійні свята. І це робить книгу дуже живою та цікавою.

Однак в книзі є явні проблеми з часом. Ось молодиці разом з бабусею сидять під вишневим квітом і слухають жаб (початок травня), а ось планують висадку гарбузів, і практично тут же дозріває смородина (межа червня та липня). При чому у них якимсь дивом смородина дозріває раніше черешні (зазвичай навпаки). Авторка пише про три місяці, однак якщо врахувати період від цвітіння вишень (друга половина квітня) до дозрівання гарбузів (кінець серпня), то це фактично чотири місяці. 

Сам фінал мені видається менш ламповим. Він перетворюється трохи на балаган, але це виправдано. В селі життя розмірене, і щоденна буденність мало зацікавить читачів навіть попри приховані пристрасті за стінами кожної хати. То ж не дарма вводять і гостей з різних країн. Фантасмагорично? Ну, а хто про таке не мріяли ви в дитинстві?

У підсумку хочу рекомендувати вам цю книгу до бібліотеки, читайте, ностальгуйте, насолоджуйтеся!