14. Бал у герцога

I.
Пан Жан набивав люльку, походжаючи своїм кабінетом від столу і до дверей і назад. Три пари лялькових очей слідкували за ним. Одні, Камомілли, з певним співчуттям, другі, Луни, з цікавістю, треті, Вероніки, із сумішшю тепла та легкої іронії. Ще дві ляльки займалися своїми справами: Клара, не дивлячись ні на кого, малювала щось на листочку, а Рейра писала до блокноту. Водяник кинув на зацікавлений погляд на малюнки та промовив:
— Герцог планує провести бал за три тижні. Він відбудеться в Домі Артура, хоча я настійливо прохав зробити це в замку, де захист кращий. А це означає, що на нас лежить відповідальність за безпеку. Будуть високі гості з королівської родини.
Пан Жан сягнув було до кишені по сірника, але, кинувши очима на Вероніку, зупинився, побачивши її картинно суворий погляд.
— Отже, ми повинні розробити план захисту на випадок непередбачуваних ситуацій. Хоча там буду і я, і Вероніка, — він кивнув до ляльки, — я б не став розслаблятися. Камі, твоя задача?
— Я і поліція контролюватимемо зовнішній периметр, спостерігаємо за порядком. Будь-які спроби до безладу чи дуелі будуть попереджені. Мої люди теж будуть серед відвідувачів балу, всього п’ятеро.
— Пильнуйте. Тепер, Луна. На тобі і твоїх колежанках з аптеки буде медичне забезпечення балу плюс я попрошу тебе приготувати протиотрутні мікстури. Були прецеденти кілька років поспіль. Все ясно?
— Ясно! — відповіла Луна. Пан Жан продовжив:
— Я, Рейра і Клара беремо на себе патрулювання всередині. Вероніко, на тобі захист родини герцога, ти це й так знаєш! Все, більше не затримую! Деталі згодом.
Луні подобалися ці короткі мов блискавка засідання, де складали лише загальний план дій. Всі технічні питання вирішувалися в робочому порядку, а стратегічні дуже рідко вимагали палких обговорень. Найдовше на пам’яті Луни тривало засідання, на котрому обговорювали відпустки — рівно п’ятнадцять хвилин.
Але зараз не це хвилювало ляльку. Луна поняття не мала, що саме вона може вдягти на цей бал. На таких подіях всі намагалися показати свої найбільш розкішні сукні, найкращі коштовності, скромність, тиха розкіш давно вийшли з моди, і тому всі дами намагалися перевершити одна одну у вигадливості. Луна пройшлася крамницями в надії знайти собі хоч якусь сукню чи маскарадний костюм. Але перед балом ціни на все пробивали стелю, дах і стрибали десь до стратосфери. Кравчині категорично відмовляли в замовленні, посилаючись на страшенну зайнятість та великі черги.
Після двох днів марного пошуку Луна полізла з інспекцією до власної шафи. Але результат її не вразив. З трьох кандидаток подобалася лише одна сукня котра хоч якось могла видаватися за бальну. Блакитного кольору з рукавами-ліхтариками, бантиками, мереживом та оборочками, вона дуже гарно лягала на кринолін чи широкий під’юбник. Лялька витягла її та понесла показати Кларі, що саме розклалася із шиттям на великому кухонному столі. На столі деренчала швейна машинка, а біля стіни стояла велика сумка зі шматками різноманітних тканин.
— О, миленько! — Клара оглянула сукню. — Ти, певно, збираєшся бавити дітей на балу? Де ти її придбала?
— В Японії замовила. Це брендова, від Baby the Stars Shine Bright! — з гордістю промовила Луна.
— Я ж кажу, для бейбі. Це ж стиль лоліта, так? Знаєш, давай зробимо так, — Клара оглянула Луну, котра приклала сукню до себе. Потім встала, порилася в сумці і дістала шматок блакитного обрізу. — Я пошию тобі хусточку і накидку… Треба завтра буде пошукати флісову тканину, таку точно не розгребуть. І ще кошичка. Туди покладеш свої зілля!
— Буду на балу зіляркою! Або квіткаркою! — вона повісила сукню на двері і сіла навпроти. — Що це ти шиєш?
— Скоріш перешиваю. Мою стару сукню з випускного балу в коледжі. І взагалі згадую, як це, користуватися машинкою. А ще за хвилю має прийти… — вона замовкла на хвилю. — Рейра.
Деякий час Луна спостерігала мовчки, як акуратно працює Клара, як гарно виходять шви, як з розпоротих шматків з’являється цілком симпатична бальна сукня.
— Ти не думай, що ми такі затяті вороги, — зітхнула Клара. — Ми з нею якось і не були близькими подругами. Просто колегами. Я зустрічалася з Роджером, ми проводили багато часу разом. Він мешкав там… навпроти в будинку. І ми щоранку виходили до вікон каву — кожен до свого. Так перемахувалися, передзвонювалися… Якось у нас пішло все… — вона дістала хусточку та витерла сльози.
— А Рейра?
— А Рейра тусила з Хеленою та її хлопцем. Рейра та Хелена дружили мало не з пелюшок. Разом читали книги, дивилися дорами, гуляли із собачками. Разом переїхали сюди з Наньї. Обидві мешкали десь біля Озера. Потім з’явився Кевін, однак на дружбу дівчат це не вплинуло. Йшлося до весілля, воно мало бути за два тижні після… Як і в мене — гарне парне весілля. І ось, зіграли. Кевін розсипався на моїх очах, він закривав Хелену. Але це мало допомогло їм обом. Ось так. Ну, а Зайру взагалі взяли лише для тренування, вона лише починала свій шлях, як войовничка. Почала.
— То що ж ви з Рейрою не поділили?
Клара відклала сукню, вимкнула швейну машинку і підперла руками підборіддя:
— Я сама не знаю. Ми були надто подавлені. А потім якось почалося, ми вибухали з будь-якого приводу. До того ж Рейра дуже вміє своєю прямотою наступити на мозоль. Ну, і я така ж, ніколи не буду мовчати. Зійшлися, як ті барани на мостику.
— То, може, час помиритися…
Клара нічого не відповіла. В цей час задзвонив домофон, лялька відклала шиття і пішла відкривати двері. За хвилю вона повернулася і пробурмотіла:
— Про вовка промовка. Рейра-сенсей…
Рейра виглядала дуже елегантно в костюмі в японському стилі. Він був дуже зручним і стильним. Луна кинулася готувати чай, а Рейра сіла за стіл навпроти Клари. Вони мовчки не відриваючись дивилися одна одній в очі. Луна поставила чайник з завареним чаєм та три чашки на стіл, розклала тістечка, котрі принесла гостя, та сіла собі збоку. Клара забрала шиття, котре принесла Рейра, переставила машинку і почала розглядати костюм. Чудові шати ніби вийшли з китайського дунхуа за мотивами книг Мосян Тунсю.
— Не погано, не погано, — промовила Клара. — Тут підшити, тут допасувати. Розміри я зараз з тебе зніму, і буде готово… десь за тиждень.
— Дякую, — коротко промовила Рейра.
— Ось що, — промовила Луна, і в її голосі звучала твердість. — В нас на носі важлива операція. І якщо ми не зкоординуємося, то може бути погано всім. І мені, і вам. Припиніть ваші безглузді сварки! Давайте краще подумаємо разом, як повернути ляльок з того світу!
— О! — здивувалася Рейра. — Ти справді…
В цей момент домофон знову задзвонив. Луна скочила і побігла відчиняти двері. За мить до квартири увірвався справжній вихор — Вероніка миттю опинилася на кухні. Привіталася і поклала на стіл два пакунки — один з їжею, другий з одягом.
— Кларочко, я на хвилинку! Вибач, ти не могла б підшити мені сукню, а то я щось в ній погано виглядаю. Ось, туточки і тамочки. Ну, будь ласонька! Не на завтра, за два тижні. Ось завдаток, а тут тортик від нашого придворного кондитера! А ось тут ще пиріжки з королівської кухні, чудова шинка і взагалі багато чого іншого, — Вероніка торохтіла і торохтіла, аж раптом зупинилася: — А що ви тут обговорюєте?
— Луна хоче повернути до життя померлих ляльок, — холодно промовила Рейра.
— Оооон воно що, — протягнула Вероніка. — Ну, ти в будь-якому випадку не перепрацьовуй, — вона цьомкнула в щічку спершу Луну, потім Клару, потім Рейру і вискочила геть, залишаючи після себе сліди на підлозі.
— Господи, — пробурмотіла Клара, — це якесь стихійне лихо, — вона взялася за ганчірку і протерла підлогу.
Тим часом Рейра допомогла Луні розкласти смакоту. Вони втрьох повечеряли тим, що принесла Вероніка і взялися за шиття, одночасно обговорюючи диспозицію в Домі Артура. Можливо Луні здалося, але в цей вечір обидві її подруги налаштувалися більш миролюбно одна до одної. Вони навіть обійнялися під час прощання.
II
За годину до початку балу Луна блукала Домом Артура. Старовинній готичній споруді, зведена місцевим лицарським та дворянським зібранням ще в XV столітті пощастило на господарів. Вони підтримували її в належному стані попри скасування більшості дворянських привілеїв. Формальний лицарський клуб продовжував збиратися, іноді навіть проводив турніри на різних культурних фестивалях. На третьому поверсі давні майстри оздобили велику готичну залу: нижню частину стін обклали панелями з червоного дерева, а верхню завісили тематичними гобеленами. Зверху в часи рококо добудували балкон для оркестру.
Там власне вже розігрувалися музиканти. Працівники завершували останні приготування та декорування пишного фуршету у кімнаті поряд із залою. В іншій кімнатці пліткували собі міський лікар та Лаура. На другом поверсі розташували невеликий ярмарок прикрас, одну з кімнат призначили для усамітнення і відпочинку. В ще одній планувався салон герцогині, там розмістили зручні м’які дивани та столики з їжею. По всіх доступних приміщеннях сховали різні загадки та несподіванки — той, хто знайде їх найбільше, діставав приз —титул детектива балу.
Луну, як і інших войовничок, ознайомили з детальним планом. Їй та Рейрі дісталося чергування в танцювальній залі та біля фуршетів, Клара та Мія пильнували ярмарок та кімнати на другому поверсі, а пан Жан мався ходити тут і там, тобто бути одночасно всюди. Будинок вже оточили загорожею, там чергувала поліція, а Камі під видом білетерки сиділа у Фойє і особисто перевіряла вхідні квитки.
— Могли б і ту неробу Вероніку припахати, — бурчала Клара, коли Луна спустилася до них на поверх.
— На ній все ж охорона родини герцога, — зауважила Мія.
— Та знаю, — махнула рукою Клара і попленталася на третій поверх знайти чимсь підкріпитися.
Луна потяглася за нею, все ж на ситий шлунок і пильнувалося краще. Їм і справді перепав доволі щедрий почастунок, що-що, а родина герцога не заощаджувала на їжі. Попоївши, ляльки розійшлися по своїм поверхам. Луна стала неподалік Рейри, котра в своєму китайському вбранні виглядала фантастично. Та й сама вона в пухнастій пелеринці, вишитій хусточці та з кошиком квітів здавалася собі доволі милою.
В цей час в танцювальній лицарській залі з’явився герцог Конрад X Вайотський. Невисокий русоволосий чоловік років сорока п’яти, вбраний у старовинний середньовічний костюм з гаптованої тканини. Його дружина в готичній сукні з довгим ковпаком та вуаллю здавалася Луні доволі втомленою. Поряд з батьками стояли їх діти: юнак у військовій офіцерській формі — лялька чула, що він щойно випустився з військової школи та вся в тата русоволоса дівчинка років тринадцяти з дуже жвавою мімікою. Вона весь час то посміхалася, то стурбовано поглядала на свою фрейліну, в котрій Луна ледве впізнала Вероніку. Її розкішна барокова сукня здавалася приголомшливою!
— Увага, готовність, — пан Жан з’явився ніби нізвідки. — Вони почали пускати гостей.
В цей час розпорядник балу дав сигнал і оркестр почав грати урочистий марш. Перші гості потроху входили до Дому Артура — це були так звані VIP-персони: місцева знать, особисті гості герцога та ті, хто розщедрився на відповідного квитка. Одним з таких знатних гостем виявився принц, молодший син короля. Ще геть юний, трохи старший за Патрика, він з ніяковою посмішкою спершу привітався з родиною Герцога, а потім приймав привітання від місцевої знаті. Разом з ним на бал прибув один із доволі відомих королівських радників де Беззі. Великий широкоплечий чоловік з грубими рисами, горбатим носом та лев’ячою шевелюрою нагадував скоріш бійця важковаговика, ніж важливу персону при королі.
— Оце так, — пробурмотів пан Жан, котрий з’явився поряд з Луною та Рейрою. — Пильнуйте. Бачите, хто в охороні принца?
Луна подивилася на двох молодих чоловіків, одягнених елегантно, навіть трохи вичурно, з жабо і мереживними манжетами. І що той, що другий їй не сподобалися. Від них віяло прихованою агресією та небезпекою.
— Це мисливці на вампірів та вовкулаків. Той, що вищий, Луї Перле. А цей, з борідкою і хвостиком, Оге ван Дейк, — в голосі пана Жана відчувалася тривога. — Тримайтеся від них осторонь. Вони вміють відчувати Таємні здібності.
Ще однією знаною столичною особою виявилася баронеса де Фуа, жіночка старшого віку у чудовій, але дещо старомодній сукні часів тихої розкоші. На її грудях Луна помітила дивну брошку, ніби великий рубін розкололи на кілька частин і так хаотично прикріпили на зубчастих колах якогось годинника, а до цього ж приґвинтили пару дивних деталей.
— Ого, це ельфійський артефакт, сміливо, сміливо! — прошепотіла Рейра до Луни.
Заграли вступний вальс. Першим повів сам герцог зі своєю дружиною, за ними потяглися інші пари. Принц запросив доньку герцога — так велів етикет, і вони закружляли слідом за дорослими. Вальси чергувалися полонезами, фокстротами та іншими танцями, між ними йшли розіграші та гри у фанти. Люди собі веселилися і мало звертали уваги на них з Рейрою. Іноді хтось прохав про допомогу, і тоді Луна відводила людину або до медиків, або до кімнати відпочинку, або до вбиральні в залежності від потреби.
Одним з таких виявився пан середнього віку в мундирі офіцера — здається, якогось зі столичних підрозділів. Луна раніше бачила його в оточенні принца. В нього підскочив тиск, і Луна відкачувала своїми настоянками та зіллями. Чолов’яга дякував, аж напрочуд багато, а потім собі додав:
— Ви надзвичайно вміла зілярка. Я про вас дещо чув.
— Цікаво, і що?
— Приміром, що ви не лише зілярка, але і вмієте вбивати чудовиськ, — він якось загадково поглянув на ляльку, а потім встав і пішов собі до товариства.
На виході із зали Луна розминулася із паном Жаном. Він йшов поруч із королівським радником, і дав знак, аби Луна зачекала на нього. Обидва співрозмовники зупинилися і Луна почула частину розмови:
— Принц дуже майстерно танцює, — говорив пан Жан до співрозмовника. — Якщо цей шлюб буде укладено, це лише зміцнить позиції нашого краю.
— Всі б цього хотіли, Жане, — відповів де Беззі. — Велике щастя, його величність має двох синів і двох доньок, і всі вони дуже талановиті. Юрій, наймолодший, і навряд чи успадкує трон. Перед ним старший брат і дві старших сестри. Але в якості намісника йому не буде рівних. Він дуже талановитий хлопчик.
— Це видно. І все ж, до чого така охорона? Ми ж в безпечному місці.
— Мені б хотілося так думати, але кажуть, з гір спустилися вовки. Та й знаєте, ні-ні, а буває, що подумаю таке: а якщо якийсь маленький уламок імперії десь зачаївся? А якщо зараз, от прямо зараз в комусь тліє вогник надії на повернення?
— Ви знаєте, — пан Жан озирнувся, — мене теж не полишають такі думки. Цікаво, як там справи в Наньї?
— Приїхав прямо від них. Повний порядок. Ви ж знаєте, у них миша не проскочить.
Пан Жан кинув недовірливий погляд:
— Чи не надто у них повний порядок?
В цю мить оголосили конкурс. На середину зали вийшо кілька пар, котрі за спостереженнями Луни і справді танцювали напрочуд добре. І раптом один з юнаків, перевбраний на Привида Опери, підійшов до Луни і простягнув їй руку. Та знітилася, кинула розгублений погляд навколо. Хтось забрав у неї кошика, краєм ока Луна помітила фрагмент китайського одягу, а вже за секунду Юнак тягнув її на середину зали.
— Для мене велика честь запросити вас, леді, — промовив він дещо високим голосом.
— Дякую! — випалила Луна.
Лялька поняття не мала, як на це все реагувати, лише відчувала на собі багато поглядів, хтось з байдужою цікавістю, хтось з надмірною увагою. Але ось заграв вальс, і пари закружляли у вальсі. Луна намагалася сконцентруватися і хоч якось спостерігати за залою, але марно — навколо мерехтіли бальні сукні, простір оточили глядачі та суддівська трійка — герцог, баронеса де Фуа та ще одна представниця аристократії. То ж лялька зосередила свою увагу на танці. Її несподіваний партнер попри свою юність, вів в танці чудово, Луна відчувала легкий терпкий запах парфумів, доволі знайомий для травниці.
— Ви боїтеся зурочення? — запитала Луна у хлопця. Той лише посміхнувся і легко кивнув головою. Він дивився на Луну з цікавістю, однак не поспішав підтримувати розмову.
Вальс закінчився, і всі пари під гучні аплодисменти вишикувалися в одну лінію. Жюрі пройшлося вздовж кожної, промовило кілька слів, врешті вони дійшли до Луни та її загадкового кавалера.
— Яка чудова молода пара! — промовила баронеса де Фуа. Вона з приязною усмішкою розглядала вбрання Луни. — Мені здається вони заслуговують на нашу відзнаку.
— Так, так, — промовила інша, більш старша пані. — Надзвичайна енергетика. Ця юність! Ваша високосте, а ви що думаєте?
— Вище очікувань, — Луна вперше бачила правителя провінції так близько від себе. Він здавався звичайним чоловіком, цілком доброзичливим.
Врешті, їм вручили нагороду — чеки на кругленьку суму та бони на закупи у престижних мережах одягу. Юнака оголосили як лейтенанта королівської гвардії Мікулаша де Ружа. Він прийняв вітання, а за мить відкланявся і зник в натовпі. Луні ж дісталися всі привітання, і поки вона пробилася до свого кошика в руках у Рейри, а потім до пана Жана, то втратила всіляку надію знову зустріти юнака. Однак керівник не проявляв великих радощів з приводу виграшу.
— Щось не так? — запитала тихо Луна.
— Не так. Камі порахувала — разом з обслугою в будинку повинно бути чотириста п’ятдесят сім гостей. Я нарахував на двох більше. Хтось тут зайвий!
— Як так? А хто?
— А от піди дізнайся! Не перевіряти ж у них квитки! Спробуйте відчути. Попередь Рейру. І що це за юнак такий?
— На ньому захист від зурочення. Доволі просте зілля. Більше я нічого не відчула. І все ж, — емоції в душі Луни прийшли до певного балансу, вона на мить спробувала поглянути на ситуацію холодним тверезим поглядом. — Мені не подобається, чому власне мене обрали, а не приміром, — Луна оглянула залу, — куди більш вишукано вбраних і перспективних панянок.
— Отож! В мене дуже погане передчуття, — буркнув пан Жан і швидко зник в натовпі.
Надійшла черга на винагороду за знайдені приховані таємниці. Найбільше їх зібрали молоде подружжя вчених з університету. Разом вони розробили цілу математичну модель, за якою швидко вирахували більшість схованок.
Гості знову поринули у танці. Оркестр перепочивав, і запрошений діджей пустив щось сучасне виключно для молоді, котра із задоволенням почала танцювати. До них доєдналися навіть пари значно старшого віку, і в них виходило напрочуд добре. Аж раптом на всю залу пролунав зойк:
— Прикраса! Моя прикраса! Вона зникла! — баронеса де Фуа розпачливо оглядала присутніх.
Люди зупинилися і почали розглядатися в пошуках химерної брошки. Деякі обережно розступилися, утворюючи порожнє коло навколо нещасної дами.
— Ось, ось вона, — Луна впізнала того самого юнака, з котрим вона танцювала. Він присів, підібрав з підлоги прикрасу, встав, підійшов до баронеси та простягнув їй згубу.
— Ой, юначе, дуже і дуже дякую! Це дуже важлива для мене річ! — юнак однак лише вклонився і відійшов до натовпу. За мить Луна помітила, як він послідкував в сторону сходів за паном, тим самим, котрого вона відпоювала заспокійливим.
Врешті, бал завершився фінальним салютом. Гості потроху потягнулися по домівках. Від’їхав до замку і кортеж з родиною герцога та Веронікою, разом з ним на ночівлю відбув і принц з охороною. Персонал Дому Артура та слуги герцога кинулися прибирати будинок, адже вже за два дні поважні професори хотіли провести в ній урочисте вручення дипломів. Ляльки також по одній полишали будинок: Камі десь надворі обходила пости своїх поліцейських, Клара пішла дрімати на чергування до Замочку. Мія, пан Жан та Луна зібралися біля службової шатні, аби і собі відправитися додому. За мить до них долучилася Рейра.
— На цей раз все ніби обійшлося, — пробурмотів керівник до зілярок, потім кивнув Рейрі, що саме натягала на себе півшубок.
— Це ж добре? — запитала та.
— Сподіваюся, завтра в газетах не вигадають якоїсь капості на наші голови.
Раптово Мія завмерла і голосно промовила:
— Це не справжня ельфійська річ. Це підробка!
— Тобто, весь цей час баронеса ходила з підробкою? — запитала Луна.
— Ні. Вона прийшла з оригінальним гешемом. А пішла з підробленим. Вона ніколи не відрізнить, але я — так!
— І ти досі мовчала! — Пан Жан вилаявся так, що слуги, що несли повз нього стола, випустили його з рук. Важкий стіл з гуркотом гепнувся на підлогу, на щастя, не зламавши жодної з ніжок.
— Я лише зараз здогадалася…