Таємнича карета

Весна 2017

— Вони захотіли десять тисяч крон… Так, за все… Багато? Ну, так, їм же ще французам треба відстібнути… На один сезон… Ну, добре, ми щось придумаємо. Добре, тату, добре!

Делакруа поклала телефон на стіл, відкинула голову на спинку комп’ютерного крісла так, що її густе волосся звісилося вниз і крутнулася до подруг.

— Що сказав тато? — Міріам розлила чай до гарненьких порцелянових чашечок.

— Ріжте бюджет, — вона різко вирівнялася. — А що я буду різати? У мене там кожна пісня на місці, кожна мелодія! Ти ж сама знаєш, — Делакруа тицьнула у хаотично розкладені видруки.

— Так, — Міріам взяла кілька листків. — І де тепер брати гроші?

— Одна надія, що «Оксамитові дні» принесе хоч якісь прибутки. В минулу суботу була повна зала. А у цю? — Делакруа драматично підняла очі. — У нас масовка розпалася, і, що, я буду танцювати «Неслухняні кросівки» сама? Це виглядатиме жалюгідно. Хіба що ви. Чи ви не хочете взяти участь у масовці?

Кларіс визирнула з-за журналу «Gothic & Lolita Bible»:

— А що треба робити? І про що п’єса?

— Про молоді роки наших з Міріам батьків, і писали ми її разом. У першій дії герої — це студенти Карлового Університету. Вони молоді, веселі та сповнені надій. Вони співають, танцюють та радіють життю. У другій дії вони беруть участь у протестах Оксамитової революції. А у третій комунізм повалений, друзі стоять над ліжком свого товариша, тяжко скаліченого під час протестів, і разом святкують перемогу. Наші батьки, і Даркі теж, всі вони брали участь у тих подіях. У першій дії там є сцена, це головній героїні хлопець порадував кросівки, і вони танцюють під пісню Люції Білої 

«Неслухняні кросівки». Там такі рухи: раз — ноги в сторони, два — ноги приставляємо, три — праве коліно догори, чотири — ноги приставляємо.

Делакруа пошукала пісню на телефоні, увімкнула, зіскочила зі столу і пострибала.

— Ось, все просто. І там є танцпідтримка, бо до головних героїв долучаються інші студенти. Це я таке посилання на кліп Люції роблю. Потім у другому акті треба мовчки ходити з плакатами, зображати протест. А у третьому просто стояти з келихами над ліжком. Все.

— Ну, я згодна, — Кларіс відклала журнал. — А ти, Міріам?

— І Міріам згодна, — обійняла подругу акторка. — Ти ж згодна, Мірі? — та кивнула головою. — Ти ж вже не раз підміняла когось. Завтра у мене буде час зранку, то трохи порепетирую з Кларіс. Тільки почнемо з пробіжки. Ви як? Любите бігати, — в очах дівчат виник сумнів.

— Давай, краще, післязавтра, — промовила Кларіс. — Вже дванадцята, і ми банально не встигнемо виспатися.

Делакруа важко зітхнула, однак погодилася: до наступного спектаклю залишався ще тиждень.

Дівчата розійшлися одразу біля будинку Юліе на Янському Вршеку, що на Малій Страні. Міріам викликала таксі, і незабаром Кларіс залишилася на самоті. Зітхнувши, зробила кілька кроків, і раптом зауважила якійсь червоні відблиски під ногами. Обернулася та побачила, як із сусідньої вулиці Šporkova сунуть два чорних коні, а за ними велика чорна карета. Там, де мався буди візник, з-під каптура поблискували дві червоні вуглинки.

— Ой, — дівчина зробила крок назад до дверей будинку Делакруа, і хотіла було дзвонити у домофон, але карета вже прогрюкотіла повз дівчину. У вікні дівчина помітила череп та часину ребер, котрі світилися червоним світлом. Дивне явище поволі їхало вниз до Малостранської площі.

* * *

— Так що ти там бачила? — сонна Делакруа розглядала диск сонця, що саме повільно вилазив  над Малою Страною. В її очах не було й третини того ентузіазму, котрий вона випромінювала позавчора, агітуючи подруг бігати містом.

— Карету, а в середині вогнистий скелет. Он, з того провулку виїжджав!

— А! — Юліе позіхнула. — Тут колись був костел св. Йоана, а при ньому маленький цвинтар, де ховали мешканців навколишнього селища Янський Вршек. Можливо, комусь з покійничків не спиться…

Кларіс недовірливо подивилася на вуличку з-під каптура велюрової курточки з довгими кролячими вухами, і рішуче рушила вглиб. Делакруа позіхнула ще раз та попленталася слідом. За хвилю Кларіс зупинилася та задерла голову, дивлячись на високу барокову кам’яницю з великим оком у трикутнику на фронтоні. Таке ж око було й на сусідній триповерховій кам’яниці.

— Це якесь масонське гніздо, так?

— Тут мешкають черниці, милосердні сестри-боромейки. Може, вони й справді масонки, хто їх зна. Ходімо вже, Мірі на нас вже чекає, — марудила позад неї Юліе.

Кларіс роззирнулася, потім присіла, уважно розглянула бруківку, скочила та обидві дівчини побігли вниз, до дверей будинку Делакруа, де на них вже чекала Міріам у червоному спортивному костюмі.

Захекані, вони зупинилися аж за Карловим мостом. З мосту саме сходили сонні туристи, що зустрічали схід сонця, нафотографувалися та повзли собі досипати до своїх готелів. Міріам та Кларіс виглядали не краще.

— Я під гору не побіжу! — заявила Міріам, із сумнівом поглядаючи на схил Малої Страни.

— Та грець з ним, — Делакруа й сама не була в захваті від ідеї.

Дівчата розвернулися та пішли собі назад. Дорогою Кларіс розповіла про карету, котру зустріла неподалік будинку Делакруа.

— От щиро кажу вам, я там мешкаю вже п’ять років, і жодного разу нічого подібного не бачила!

— А знаєш, — Міріам роззирнулася, чи бува яка кав’ярня на Мостецькій не відкрила гостинно свої двері. Але ні, жодна в такий ранній час не хотіла прийняти захеканих бігунок. — Я чула про легенду, що здавна на Янському Вршеку їздить карета зі скелетом в середині. Деякі дослідники кажуть, що це княгиня Драгомира, котра через свої гріхи провалилася під землю десь на Градчанах.

— Це ж які гріхи?

— У десятому столітті за її сприянням задушили святу княгиню Людмилу. До того ж вона підмовила молодшого сина, майбутнього князя Болеслава Першого вбити свого старшого брата святого Вацлава. За такі гріхи під нею розверзлася земля. А душа княгині й досі не має спокою. Ось і їздить вона каретою, та ще й возить із собою скелет якогось грішника.

Дівчата саме дісталися Малостранської площі. Міріам зупинилася, аби трохи перепочити, а заодно перевірити розклад транспорту. До її трамвая залишилося пару хвилин.

— Інші ж пов’язують її з вогняною каретою, котру часом бачать на Козій вулиці у Старому Місті. Щоправда, у Празі є ще одна карета, вона виїздить з палацу Рожемберків, і їде до костелу святого Мартина, що якраз на іншому кінці Старого міста, ближче оперного театру. Звідти виходить напівпрозора дама і молиться на порозі того костелу. От лише той палац у серці Граду, і виїжджати ця карета з глухого закутку ніяк не може.

— Та, котру я бачила, і справді здалася цілком реальною. Чи може, вони вміють проїздити крізь стіни…

Під’їхав трамвай, і Міріам вскочила до нього. Подруги ж попленталися під гірку до будинку Делакруа пити каву та вчитися танцювати «Неслухняні кросівки».

* * *

Наступні кілька днів Кларіс приходила до Юліе на репетиції, а потім зрештою дебютувала на сцені. Театр «Ліхтар» орендував невеличку залу в одній з кам’яниць дільниці Нови Свет, що ховалася по той бік Градчан. Прийшло щось близько ста людей, виступ пройшов чудово, так принаймні здалося Кларіс.У масовці, окрім Міріам, брали участь ще кілька осіб, всі гріли гарно, і навіть ні разу не збилися під час танцю. Однак головна режисерка Делакруа не виглядала аж надто щасливою.

— Це було погано? — запитала у неї Міріам у невеликій тісній перевдягальні.

Та лише відмахнулася. За неї відповіла Даркі, котра грала головного антагоніста  — злу партійну функціонерку:

— Не в цьому справа. Нам сьогодні повідомили, що на новий сезон піднімуть кошт оренди, — вона кинула погляд на годинник. — Мені час.

Дівчата вийшли на вулицю і вузькою вуличкою швидко дісталися Градчанської площі.

По той бік у тьмяному світлі ліхтарів повільно повзла чорна карета. Під нею ніби розстилався туман, в глибині мерехтіли червоні відблиски. Карета під’їхала до одного з палаців, з брами котрого вийшла якась постать та сіла до середини. Саме в цей час завіса на вікні відхилилася, і прямо на них подивилися щось, що здаля нагалувало скелет. Карета рушила вниз, і незабаром зникла за поворотом.

— Отже, це правда! — вигукнула Кларіс. — З палацу Роженберків вона забрала… Це ж була жінка?

— Тільки це не палац Роженберків, — поправила окуляри Міріам. — Це палац Шварценбергів. Цікаво, хто це так вдало косплеїть привидів…

— А дим, ви бачили. І той скелет! Мені моторошно, — пробурмотіла Даркі. Вона зупинилася і в розпачі подивилася на подруг. — Я боюся привидів.

Кларіс обійняла подругу, роззирнулася і потягнула до якоїсь пізньої забігайлівки, де дівчата замовили собі м’ятний чай.

Наступні кілька днів Кларіс неодноразово поверталася на Градчани та Малу Страну. Часом там і справді їздили відкриті кінні екіпажі, котрі возили задоволених туристів, однак жоден з них не нагадував чорну карету, так само як і коні тих чорних велетів.

Так минув Великдень. До трупи театру повернувся її повний склад, і тепер вже Кларіс та Міріам запросили як глядачок. Вони вбралися у свої найкращі сукні, та зайняли почесні місця у першому ряду.

Делакруа грала експресивну, палку життєрадісну дівчину, трохи наївну, але відкриту до змін — як внутрішніх, так і зовнішніх, котрі переживала Чехословаччина. Вона з ентузіазмом кидалася танцювати, і так само палко дискутувала з набундюченою та зверхньою функціонеркою комуністичної партії в особі Даркі.

— Повірити не можу, що ця мила тендітна дівчинка може бути такою грізною, — говорила Міріам, голосно плескаючи в долоні наприкінці.

Після вистави дівчата дочекалися Даркі та Делакруа та вирушили разом до виходу.

— А ви сьогодні дуже гарні! — Юліє розглядала коорди подруг.

Кларіс віддала перевагу бордовим кольорам, чудово допасувавши сукню, взуття та бант в одній тональності. Натомість Міріам — світло-бежевим. В руках дівчина тримала доволі великий капелюшок.

— Дякуємо! — промовили вони в один голос.

— А сьогодні якось мало людей танцювало, — зауважила Кларіс. — Коли ми підміняли ваших акторів, то мені здалося, що вас якось більше…

— Нас всього шестеро: четверо основних і двоє акторів масовки. Коли масовка вибула, я просто попрохала багатьох своїх друзів підмінити. І вони не відмовили. А сьогодні ми грали основним складом, — пояснювала Юліе. — На жаль, у нас лише один хлопець, він грав нареченого, а потім пораненого, всі інші — дівчата. Даркі традиційно грає поганців та злодіїв, я та Лукаш протагоністів. Лєнка — мам, і взагалі старше покоління. Ну, й масовка. Тому ми не можемо розгорнутися із чимсь серйозним. Однак, якщо у нас буде трохи більше приміщення, можливо, мені вдасться перетягнути до нас когось з молодих випускників.

Вони доволі швидко дісталися до Янського Вршеку. Міріам викликала таксі, і поїхала собі додому, а Даркі та Кларіс вирішили спуститися вниз на Малостранську площу до трамвайної зупинки, звідки обидві мали прямі лінії до своїх помешкань.

І щойно вони зробили кілька кроків вниз, як позаду них пролунав цокіт копит. Дівчата озирнулися, і побачили у тьмяному освітленні вулиці Бржетіславової шість пар червоних очей, що насувалися на них: двоє кінських та над ними людські. Під їх копитами розпливався туман. Даркі заціпило, і Кларіс силою втиснула її до дверної арки, обійняла подругу, ніби захищаючи її від страшного привида.

Коні повільно насувалися. В очах Даркі завмер жах, вона дрібно трусилася. Тварини велично прокрокували повз дівчат, і Кларіс раптово принюхалася, придивилася до візничого, потім перевела очі на вікно карети, з щілин з-за завіси виднілося легке червонясте сяйво. Очі дівчини раптом звузилися, а на вустах заграла посмішка.

Великі задні колеса мало не зачепили ноги дівчат та покотилися далі. В цей момент Кларіс потягла Даркі на бруківку та посадила її на своєрідний виступ позаду карети, на котрому зазвичай стояла прислуга — де й сили взялися. А за мить і сама примостилася поряд.

— Що ти робиш! — панічно закричала Даркі.

— Це ніякий не привид, — впевнено промовила Кларіс. — Звичайна карета, котру тягнуть звичайні коні з намальованими над очима фосфорними плямами. Ну, добре, не зовсім звичайна. Однак вона нас довезе, куди треба, а там я дам їм прочухана. Бо нема чого лякати доброчесних панянок посеред Праги!

Однак зіскочити з карети виявилося не так просто. Вниз вона котилася з доволі великим прискоренням, швидко проскочила Кармелітську, звідки кудись в нетрі Малої Страни. Зрештою вони таки випензлювали на Мостецьку, а потім і Карлів Міст. Попри весну вологий вітерець холодив щоки, і людей виявилося не так багато, тож карета в міру швидко просунулася далі.

— Куди ми їдемо? — Даркі нарешті прийшла до тями та з тривогою дивилася на те, як Мала Страна та Град над нею поволі віддаляються.

— До чорта на роги, — гигикнула Кларіс. — Зараз дізнаємося. Це вже питання принципу!

— Доведуть нас неслухняні кросівки до біди, — бурмотіла Даркі, розглядаючи свої чорні «Конверси», котрі вбрала післа вистави замість елегантних tea-party черевичків, аби не мучити ноги на бруківці. Кросівки доволі непогано пасували до синьо-чорної сукні з принтом в клітинку. Кларіс і своїми помахала, мовляв, не бійся, подруго, дамо ради.

Карета доволі швидко занурилася у тісняву Старого Міста, і попри те, що темп руху спав, дівчата не поспішали сходити. На щастя, дорогою їм не трапилася поліція, вона б швидко причепилася і до карети, що не зовсім легально просувалася туристичними маршрутами, і до «зайчих» на підніжці для слуг.

— Вона їде на Козі плацек, все як говорила Міріам! — збуджено шепотіла Кларіс.

Карета й справді проминула музей Алхімії, звернула направо до невеликої, дивом збереженої вулиці та незабаром зупинилася. Кларіс обережно визирнула і побачила зачинену дерев’яну браму.

І в цей момент зверху від сходів до невеликого ресторанчика прямо їм в очі вдарив прожектор. Засвітився й другий — і як вони його не помітили!

— Гей, Мілеку, у нас тут гості! — вигукнув грубий чоловічий голос. — Це ви так акторок везете?

— Які там акторки! — долинув з карети інший чоловічий голос. — Вони безвідповідально відмовилися в останню мить, доведеться знімати з ким є. А ви про кого?..

Яскравість прожекторів зменшили. Кларіс та Даркі давно зіскочили з підніжки, і вже збиралися дати драла, але їх обступили зі всіх сторін з десяток юнаків та юнок. Натовп розступився і до середини пройшли хлопець у фраку, капелюсі та масці, жінка у сіро-сріблястій сукні з відливом та ще один, розтріпаний у дивному капелюсі а-ля чарівник, пончо та круглих окулярах. У руці він тримав течку, з котрої стирчала купа розкуйовджених паперів.

— Мілеку, це що таке? Це як це? — говорив він швидко, затинаючись мало не на кожному слові.

— Зденку, ти ж шукав гарних акторок, і ось, я тобі привіз не лише пані Ірену, а й… Стривай, — він придивився. — Пані Годинникарка, чи не так? — він простягнув руку до Даркі. — Вітаю, майстрине. Ще раз дякую за чудову роботу.

— Ахой, — гиркнула до нього Даркі, але якось примирливо. Вона навіть потисла руку.

— Пані Ева-Ліна — знана майстриня-годинникарка. Пам’ятаєте мою бабусину музичну скриньку, котру я вам показував минулого тижня? Оце вона її реставрувала. А ваша подруга?

— А я просто Кларіс. Авантюристка.

Хлопець усміхнувся:

— Більш ніж впевнений, що це ваша витівка — пошпигувати за нами, пані авантюристко!

— А хто ви в дідька такі, і чому посеред ночі лякаєте добропорядних панянок, що вертаються собі з театру! — визвірилася Кларіс, однак не так впевнено, як їй хотілося.

Хлопець зняв капелюх та промовив:

— А ми знімальна команда фільму «Нічна карета». Це дипломна робота мого друга, Зденека, а ми, його друзі, допомагаємо йому, — Мілек повернувся до свого приятеля, і той трохи затинаючись, продовжив:

— Моє ім’я Зденек Корн. Моя дипломна робота складається з трьох новел. За сюжетом однієї ми хотіли обіграти легенду про веселу Розарку. Дівчина любила танцювати і за кожної нагоди тікала з дому. А мати були проти, і дуже сварилися. І якось, коли Розарка вчергове втікла, мати пішли її шукати. А та побачила, вискочила з шинку на вулицю та потрапила під колеса вогняної карети. Ми хотіли саме зняти цю сцену на місці, пов’язаному з легендою. Ось. А тепер я не знаю, акторки, що мали грати Розарку та її подружку, не приїхали… Хоч самому вбирайся… Але й сукні у мене немає… Ось… Може ви нам допоможете? Я… ну трохи заплачу, ми й так малися платити тим акторкам… Ось… Там все просто. Нічого не треба казати, просто танцювати он у тому ресторані у середині, а потім вибігти через двері та стрибнути перед каретою. Все. І костюми не треба, у вас все і так є…

Дівчата перезирнулися.

— Ми маємо одну акторку, — Кларіс простягнула руки до Даркі.

— Я ні, ти що! Це ж позитивна героїня, а я граю лише антагоністів, ти що, забула?

— Будеш подругою! Або злою Драгомирою, що їде у кареті. У вас є Драгомира? Не сьогодні? От і чудово! А я, так вже й бути, зіграю вашу Розарку. Стрибати я вмію, трюки можу виконувати, то ж, камера, мотор! Чи як там зараз кажуть? — вона запитально подивилася на Зденека. — І, той-во, з вас вечеря, бо ми трохи зголодніли, поки ваша чортопхайка везла нас сюди.

Зденек активно закивав головою, дівчат нагодували чудовими кнедликами та салатами.

Фільмування йшло на диво дуже легко та швидко, режисер лише робив зауваження, що Кларіс надто переграє, хоча у напівтемряві це не було надто помітно.Ідея з княгинею Драгомирою всім сподобалася, і він попрохав Даркі грізно виглядати з карети — та покрикувати на візницю. Вона зробила це із самим серйозним обличчям, та ще й обіймаючи той самий скелет, що виявився моделлю з пінки Eva, напханою якоюсь електронікою. Наприкінці зняли мемний смішний дубль, де Даркі сміялася та робила ріжки скелету, а той махав рукою.

Нарешті, ближче другої ночі все закінчилося. З дівчатами розрахувалися на місці. Знімальна група завантажила все до невеликого бусика, і швидко вшилася разом зі Зденеком. Залишилася лише карета. Візниця, старший пан, вже куняв.

Даркі між тим оглядала карету. Вона знайшла прикріплену підсвітку, потім два невеликі пристрої, що генерували дим.

— Як ти цим всім керуєш? — запитала вона хлопця.

Той дістав телефон, розблокував його та показав Даркі:

— Я написав застосунок для «Андроїда», і ним керую черед bluetooth. Ось, — він тицьнув у екран, і з-під карети повалив слабенький димок. — Вибачай, розрядилися.

— Як цікаво, як цікаво, — дівчина взяла телефон і трохи побавилася підсвіткою.

Час було їхати. Мілек погодився розвести дівчат, і вони з радістю пристали на пропозицію: не кожен день у Празі вас везуть додому у справжній чорній кареті справжні чорні коні.

Потроху світало. Давно спорожнілими вулицями поповз легкий туман. А в ньому тінню тихо пливла чорна карета.

Вбрання дівчат

Коорд Даркі

OP + капор: Dear Celine - Dark Clown Bonnet, 2016

Взуття: Metamorphose Temps de Fille – Heart Frill Shoes, 2008

OTK: Black Peace Now — Crown Embroidery Socks, 2013

Кросівки: Converse

Коорд Міріам

JSK - Victorian Maidem - Lace Ribbon Under Dress, 2016

Блузка: abilletage ~ Vintage Blouse, 2016

Капелюшок: Lily of the Valley ~ Custom Hat, 2015

OTK: Innocent World — Rose de Mariee Tights

Взуття: Anna House - Shoes (019-1174), 2010

Коорд Кларіс

JSK: Innocent World – Tulle Lace 2 Tiered JSK, 2016

Блузка:  Dear Celine – Void Sky Ribbon Blouse, 2016

KC: Lily of the Valley ~ Regal Velvet Bow, 2016

Взуття: Baby, the Stars Shine Bright — Millefeuilles Shoes, 2015