Легенда про Різьбяра
Біля Карлового мосту в Празі лицарі Ордену Зірки звели одну зі своїх резиденцій. Збудували костел св. Духа, лікарню. А згодом, під час перебудови, вирішили звести новий конвент, а при ньому храм святого Франціска Ассізького. Над ним працювали архітектор Жан-Батист Матей та згодом Ігнац Ян Паліарді. Ніни в середині будівель є музей Карлового мосту. І мало хто знає, що з костелом пов'язана легенда про різьбяра.
Легенда про різьбяра
В середині монастиря висить велике реалістичне розп’яття Христа. Кажуть, його виготовив один різьбяр, котрий мешкав неподалік. Його праці, хоч і були дивовижними, не дуже знали, оскільки важкий характер заважав приставати на вимоги замовників, а позиція «я бачу це лише так» не задовольняла клієнтів. Якось — це було часи по шведській навалі — до нього додому прийшов хрестоносець. Він розповів, що після війни братія втратила все, але хотіла прикрасити нові будівлі прекрасними дерев’яними скульптурами, а серед них — розп’яттям. І, на думку братії, авторський стиль різьбяра підходить найкраще.
Той погодився, придбав матеріали — найкраще дерево, глину для моделі. А потім пішов шукати натурника. Професіонали йому не подобалися, вони були надто відгодованими та виглядали щасливими. Врешті на очі потрапив жебрак коло Карлового Мосту, змучений, худий та знедолений. Власне таким бачився майстру розп’ятий Господь.
З того дня жебрак щодня приходив до різьбяра, де той робив з нього модель. Але з часом почалися проблеми. Річ у тому, що жебрак від хорошого життя, ситої їжі та прибутку перестав виглядати таким вже нужденним. Особливо не виходило обличчя. Що тільки не робив майстер, аби змусити модель виглядати так, як він задумав. Він прив’язував жебрака до імпровізованого хреста, але той починав репетувати. І якось в стані афекту хлопець схопив ножа та вдарив жебракаа. Той помер одразу. Обличчя бідака стало саме таким, яким потрібно було майстру: нужденним та повним страждання.
Різьбяр довершив свою справу, а тіло закопав у підвалі будинку. Праця йшла швидко, і скоро він представив готовий дерев’яний хрест своїм замовникам. Всі емоції, кожний м’яз тіла були передані настільки вірно, що хрестоносці миттєво виплатили обіцяне та одразу замовили наступні скульптури.
А тим часом відсутність жебрака помітили його колеги. Пішли вони до майстра, але той лише знизував плечима: не знаю, не бачив, поняття не маю. Але якась дивна поведінка змусила насторожитися. Містом поповзли плітки, і незабаром по майстра прийшли представники влади. Вони знайшли спочатку ніж, а потім і закопане тіло. Злочинця покарали, а хрест так і залишився нагадувати відвідувачам, що легенда про різьбяра це не звичайна міська казочка.