Анохана: Ми досі не знаємо імені квіточки, яку бачили того дня

Нещодавно побачив я кілька сторіс з легендарними аніме, і щось мене потягнуло на стареньке. І вирішив я переглянути аніме Anohana (Анохана) 2011 року, або ж “Ми досі не знаємо імені квіточки, яку бачили того дня”. Його назва походить від японської: Ano Hi Mita Hana no Namae o Bokutachi wa Mada Shiranai. Така от довга назва в той час, коли це ще не було трендом. Але, на відміну від шаблонного фентезі наших часів, на нього варто звернути увагу. І ось чому.  

Літня спека породжує марива

Отже, в одному японському містечку тусили собі дітлахи. Три дівчинки та три хлопчака. Верховодив серед них Джінтан, він же Джінта Ядомі. Як і всі діти з тої компанії свого часу марили великими досягненнями. Вони мріяли стати Супермиротворцями! Але от біда, одна з них, дівчина на ім'я Менма (Мейко Хонма) трагічно гине. Травмована цією подією компанія розпадається, і далі вони йдуть кожен своїм шляхом. Ну, майже, адже, на приклад, Наруко “Анаро” Анжу вчиться з Джінтаном в одному класі та заносить йому різні домашні завдання. Як виявилося, ще змалку їй подобався Джінтан.

А через кілька років Менма з’являється до головного героя у вигляді духа. Джінтан спершу вважав появу дівчинки маривом, породженням літньої спеки. Однак з часом повірив. А тут Менма підкинула умову свого повернення до світу мертвих та нового переродження. Необхідно виконати її найголовніше бажання. Щоправда, самого бажання вона не пам’ятає, але для його виконання всі друзі дитинства повинні зібратися разом. Ситуація ускладнюється тим, що Менми, окрім Джінтана, ніхто не бачить, але можуть відчувати тягар на шиї, коли дівчинка її обіймає, або ж відчувати її поштовхи.

Втікаючи від Менми до старого дитячого сховку, Джінтан виявляє там ще одного учасника колишньої компанії: Тецудо “Поппо” Хісакаву. Він полишив навчання у школі заради роботи та подорожей за кордон. І на диво, простодушний Поппо дуже швидко вірить у повернення Мейко. А далі ми бачимо, як вся жива п’ятірка потроху починає комунікувати між собою. Випливають всі старі незакриті питання. Діти виросли, і дехто з них, на приклад, Ацуму «Юкіацу» Мацуюкі, котрий тепер вчиться у престижній школі та ставиться зверхньо до колишнього лідера. Але й він має свій сентимент до покійної дівчинки. Врешті, піддається і Чіріко «Цуруко» Цурумі, найбільш спептично наставлена до новини про повернення.

Супермиротворці своїх сердець

Що ж справді відбувалося в аніме? Чи справді Менма, «вітроголова, що й справді могла не помітити, що померла» повернулася, чи це лише уява Джінтана, котрий не змирився із загибеллю дівчинки? Чи не тому йому легко повірив Поппо, бо й сам несе тягар провини за її смерть. 

Аніме ніби дає чітку відповідь на ці питання. Мейко повернулася. При чому спершу приходить до того, в кого була закохана, а потім до своєї родини, де теж не всі змирилися з фактом її смерті. А отже колишня компанія повинна зробити все, аби допомогти Менмі, навіть попри недовіру чи свої старі образи, невзаємні закоханості (так, тут їх ціла вервечка). Випливають і нові, адже діти подорослішали, хтось вчиться у престижній школі та йде до успіху, хтось став аутсайдером. Чи вийде п’ятірці живих стати справжніми Супермиротворцями для себе самих?

Анохана та деякі деталі

До речі, варто звернути увагу на те, як реагує Анаро на першу згадку про небіжчицю. Річ у тім, що у японців існують забобони щодо смерті, що не заважає на домашніх вівтарях тримати фото померлих родичів чи запрошувати їх до себе на свято Обон.

А ще ви помітили, що діти бавляться у гру Нокемон? Це посилання на дуже популярну тоді у Японії в середині 2000-х гру Покемон, в котру грали за допомогою подібних пристроїв від компанії Nintendo.

Що у підсумку?

А у підсумку ми маємо сльозогінне аніме, котре поволі підіймає градус драматизму, так що фінальну серію взагалі не варто дивитися без пачки хусточок. Воно чимось схоже на «Помаранч» (тільки герої не такі дорослі) чи «Місто, де мене немає» (тільки без детективу). Однак найважливішим плюсом цього випадку «повернення до минулого» є сентиментальність та милота, перш за все через головну героїню, покійницю Менму, котра не втратила свою дитячу безпосередність, попри те, що з’явилася Джінтану у вигляді підлітка.

Анохана ще й приємна своїм візуалом, побутовою реалістичністю та музикою. Так, ендинг «Kimi ga Kureta Mono» (Секретна база), у виконанні гурту Zone хочеться прокручувати ще і ще. Не відстає й опенінг від гурту Galileo Galilei, однак він не так відомий, як «Секретна база».

Готуючи рецензію на Анохану, я дивився серіал двічі, і навіть під час написання переглядав перші три серії. І помітив, що мені зовсім не нудний повторний перегляд. А отже висновок такий: це аніме дивитися однозначно!