Живі ляльки – сильферрини

Головними героїнями та героями оповідань світу Анвіль є сильферрини, або ж живі ляльки. Їх так назвали за специфічну будову суглобів рук та ніг, котрі нагадують шарніри ляльок та за ляльковість обличь. Самоназва живих ляльок - дерге, котре в наш час вживається лише в наукових історичних творах та у деяких мовах, котрі перейняли цей термін від ляльок. В більшості ж закріпився термін сильферрини або живі ляльки.

Назву Сильферрини дали народу дерге ельфи, котрі познайомилися з ними задовго до того, як про них дізналися люди. Старі людські назви не зберіглися, або ж вийшли з ужитку. Сучасна "живі ляльки" має цікаву історію. Сильферрини для навчання своїх дітей емоціям робили іграшкові дерев'яні ляльки з шарнірами та змінними обличчями, котрі з часом почали продавати своїм сусідам. Коли ж країна дерге та Римська імперія підписали унію, ляльки-іграшки заповнили ринки по всій імперії раніше, ніж там почали масово розселятися сильферрини. Саме тому, коли римляни побачили живих сильферринів, то прикріпили до них назву "живі ляльки" через зовнішню подібність. Ця назва, як і сильферрини широко вживається в наш час в світі поза країною Феєнталь. В середині своєї країни сильферрини використовують скорочену назву силь в побуті та дерге в наукових працях та офіційних документах.

Походження та еволюція живих ляльок

Живі ляльки – це наслідок еволюції істот, котрі виникли після падіння третього метеориту на Землю 65 мільйонів років тому. Величезна кількість кремнієвих порід та пилу вкрили кількадесят кілометрів навколо кратеру, в котрому продовжувало горіти розпадатися розпечене радіоактивне ядро. Величезна кількість тварин загинула, однак деякі види ссавців вціліло авдяки шару кремнієвих осадкових порід, під котрими вони ховалися та котрі вкривали їх шерсть та шкіру. Аби вижити в умовах розпаду ядра метеорита, їх тіла потроху вбирали кремній та адаптували свою органіку до його присутності. Протягом подальших сорока мільйонів років сформувалися всі сучасні роди з вуглецево-кремнієвою органікою.

Одним з цих родів були примати. В ході їх подальшої еволюції виникло кілька побічних гілок, більша частина котрих вимерла. До нашого часу дійшли лише водяники, котрі розділилися з живими ляльками відносно нещодавно, близько мільйона років тому та фейрі, або феї, котрі розділилися півтора мільйона років тому.

Всі три види завдяки наявності кремнію були чуттєвими до електро-магнітно-магічного (ЕММ) поля і могли тою чи іншою мірою спілкуватися електро-магнітними хвилями. Фейрі виробили навіть вусики, тому вони й досі не володіють голосовим спілкуванням та емоціями. Сильферрини та водяники з часом майже втратили цю можливість.

Окрім них з цієї гібридної форми життя виникли інші: незу, багані та ще кілька родин істот. Палеонтологія знає лише один вид птахів, в котрому знайшли сліди кремнієвого ДНК, але цей вид вважається вимерлим. Серед плазунів кремнієве ДНК перейняли лише птерозаври, завдяки котрому й вижили в світі Анвіль, хоча суттєво здрібнішали до розмірів голуба.

Коли перші люди виду ельфи дійшли до місцевості, де мешкали живі ляльки, обидва види були на подібному рівні розвитку. Їх контакти, судячи зі знахідок, проходили без конфліктів. Натомість кроманьонці, тобто люди, вже були в чомусь на вищому, в чомусь на нижчому рівні. Так ельфи, як і живі ляльки, були чутливі до магічної складової ЕММ поля. Натомість люди мали розвинутішу духовну культуру. Перші контакти людей та сильферринів супроводжувалися не лише обміном знаннями, але й численими конфліктами.

Соціальний устрій раннього суспільства

В ті давні часи живі ляльки харчувалися мисливством та збиранням. Вчені відмічають протягом всьго палеоліту та неоліту числені конфлікти між живими ляльками та людьми, і практично відсутність таких з ельфами. Власце в епоху палеоліту відбулося кінцеве формування сильферринів як розумного виду, котрий почав свій шлях на дорозі до пізнання світу.

В часи неоліту сильферрини мешкали невеликими громадами, де переважали колективне суспільство. Велику роль грали найбільш компетентні особини з видатними здобутками. Сильферрини делегували їм керування спільнотою. Згодом під впливом внутрішніх чинників та зовнішнім впливом окремі громади почали об'єднуватися в більші, аж поки не утворилася перша держава. На перших етапах її очолювали особи з найбільшими здобутками від кожної спільноти, котрі утворювали раду племен. Для арбітражу вони обирали одного найбільш компетентного та заслуженого. Таким чином сформувався меритократичний устрій з вибірною посадою монарха-арбітра. В часи середньовіччя такий устрій трансформувався у технократію, а в нові часи - в експертну демократію. Однак конституційна королівська посада залишилася до наших днів.

Біологія живих ляльок

Живі ляльки ссавцями з модифікованим ДНК та хімічним складом з великим вкрапленням кремнію та з'єднань на основі кремнію. Скелет складається з кальцієвих та кремнієвих з'єднань, що робить його значно міцнішим за людський, але дещо важчим, тому кістки тонкіші. Колір крові червоно-пурпуровий. Серце має вигляд осердя-стрижня, його стінки доволі еластичні, але міцні, то ж його доволі важко пробити звичайним залізом.

Сильферни біпедальні, мають дві статі, мають будову органів слуху та нюху, систему кровообігу та травлення, притаманну всім приматам.

Через присутність кремнієвих з'єднань в тілах живих ляльок вони здатні сприймати та оперувати магічною складовою ЕММ поля. Більше того, при певному вмінні сильферрини можуть генерувати електромагнітні хвилі на кшталт блискавок. Завдяки кремнієвим з'єднанням у сильферринів більше розвинуті аналітичні центри, в той же час емоційні менше. Для них важливіше логіка та раціональність, в той час як емоції грають другорядну роль.

В середьому живі ляльки сильніші за людей і витриваліші, вони можуть легше переносити холодні температури, однак дуже чутливі до сухого клімату, тому практично ніколи не селяться в пустелях чи місцевосцях із пониженою вологістю.

Раціон живих ляльок

До раціону сильферинів входять продукти, багаті кремнієм та кальцієм. Вони охоче їдять каші, зелень та овочі, рибу, яловичину чи баранину. Молочні продукти для них шкідливі, тому вони воліють їх уникати, однак деякі сорти безлактозного сиру всеж входять до їх раціону. Важливими речовинами є рослини, багаті на кремній, такі як кропива, хвощ, овес. Полюбляють м'ятні, мелісові, ромашкові чаї. Рідко використовують сіль, основна приправа - дрібно товчений ферментований кварцовий пісок. Цукор же вживають в дуже обмежених кількостях, і в основному в солодощах на основі вівса чи меду, також дуже популярні м'ятні тістечка і тортики.

Для сильферринів міцний алкоголь та тютюн є отрутою, однак у невеликій кількості алкоголі на основі меду, пиво чи навіть вино їм корисні. Мають залежність від чорного шоколаду, котрий використовують для більш яскравого вираження емоцій, натомість молочний не їдять.

Тривалість життя сильферринів

Середній вік живих ляльок в наш час: жінки 150 років, чоловіки - 135. Однак відомі історично задокументовані випадки життя жінок до 250 років, а незадокументовано навіть до 400. Дитинство та дозрівання тривають 20 років, молодість до 50-55, моложавий зовнішній вигляд здатні зберігати практично до кінця життя.

Сильферринам притаманний яскраво виражений атавізм у зовнішності. Вони більше переймають рис від дідусів та бабусь, ніж батьків, онуки взагалі можуть в дитинстві бути точними копіями. Але з часом накопичується різниця. Генетика частіше передається за такою ж схемою бабуся-тато-донька, однак не рідкі і одностатеві передачі.

Живі ляльки мають ряд своїх хвороб, особливо суглобів та шкіри. Також є особливі нервові хвороби, такі як кремнієва нейропатія, тобто проблеми з координацією. Для багатьох сильферринів, котрі мешкають далеко від Феєнталю, притаманна кремнієва недостатність. Також вони можуть хворіти і на більшість людських хвороб. Сильні ураження магічною складовою ЕММ можуть мати фатальні наслідки, після 3-5 таких уражень сильферрини можуть втратити свої здібності.

Попри те, що старіння організму значно сповільнене через кремній, все ж власне старість протікає швидко, жива лялька починає "осипатися", тобто частішає лущення шкіри, випадає волосся, зуби. Фактично період старіння - 3-5 років, після котрого жива лялька помирає. Кров загущується та перетворюється на кристали протягом години після зупинки стрижня-серця.

Після смерті нерідко випадки швидкого скам'яніння, органіка заступається кремнієвими з'єднаннями, фактично перетворюється на кристалізовано фоссилію. Однак в більшості випадків тіло швидко розсипається, якщо вчасно цьому не запобігти.

В наш час дискутується питання про можливість відновлення чи клонування ляльок через існування числених переказів та легенд про поверення до життя в минулі епохи. Однак історично документованих підтверджень практично не існує.

Гібридизація ляльок та людей чи ельфів виключена. Однак можлива між ляльками і спорідненими з ними водяниками. З незу та іншими видами розумного вуглецево-кремнієвого життя гібридизація не можлива.

Культура та звичаї сильферринів

Через анатомічні особливості та логічно-раціональний спосіб мислення живі ляльки мають лише дві базові емоції - легку радість та сум. Аби достосуватися до співжиття з людьми, живі ляльки з раннього дитинства вчаться емоціям так само, як людські діти привчаються до читання чи писання. В дитячних садках з ними проводять заняття, а в школах до третього класу існують спеціальні уроки. Зазвичай до 11-12 років більшість живих ляльок володіють всім спектром емоцій, однак не рідкі випадки схильності до беземоційності.

На противагу до людей через особливості мозку та нервової системи сильферрини схильні до глибокого аналізу, тому точні науки їм даються легше, ніж людям. Так само вони віддають перевагу проведення вільного часу за якимись зайняттями, тому лінощі для них не характерні і вважаються скоріш набутими від людей.

Мова сильферринів

В давних часах живі ляльки винайшли примітивну комунікацію через електро-магнітні хвилі, оскільки їх волосся мало властивості антен. Такі повідомлення добре діяли на невеликих відстанях. Однак через велике фонове випромінення цей вид комунікації не розвинувся і з часом був втрачений. Лише одиниці ляльок мають настільки розивинуті здібності, аби розмовляти між собою ЕММ-хвилями. Сильферрини, котрі вміють спілкуватися з фейрі, вважаються особливими фахівцями.

В якості альтернативи у сильферринів з'явилася своя мова. Спершу звуками вони передавали лише повідомлення на довгі відстані, а згодом під впливом ельфів почали розвивати свою мову. Мова дерге має чіткі правила практично без винятків та широку лексику без омонімів. Вона має деякі впливи мов сусідніх навколишніх народів. Через довге співіснування та союз з римлянами до мови сильферринів увійшло багато латинської термінології. В добу відродження та нові часи до складу держави Феєнталь входили слов'янські землі, від них мова сильферринів перейняла відмінки та закінчення прикметників. Завдяки цим мовам мова дерге має мелодійну вимову та розвинуту систему пом'якшувальних закінчень.

Релігійні уявлення сильферринів

Через схильність до аналітики та володіння ляльки так і не сформували свою релігію в людському розумінні цього терміну. Вони звикли прагматично аналізувати навколишній світ і шукати у всьому раціональний корінь. І все ж сильферрини мають поняття Бога як вищої сили, просту демонологію та віру в інші світи. Щоправда, це більше схоже на теорію, ніж сліпу віру, оскільки ляльки шукають всьому докази, навіть непрямі чи сумнівні. Є теорія, що в первісні часи теорія про існування багатьох богів заважали аналізу світу, і в ході релігійних дискусій зайвих просто скоротили, залишивли лите творця-деміурга.

Саме тому в більшості випадків сильферрини, якщо вже й приймали релігії людей, то лише монотеїстичні релігії людей, з котрими співіснували. Є навіть припущення, що монотеїзм перейшов до людей від живих ляльок. Можливо це було компромісом та спробою краще зрозуміти суспільство, в котрому живі ляльки та люди співіснували. Або ж політичною доцільністю. Формально Феєнталь християнська країна, але це більш скидається на традицію, перейняту від людей.

Ляльки мають доволі туманне поняття про душу та потойбічне життя. Це через те, що вони не можуть логічно це пояснити. І все ж вони вірять (скоріш роблять припущення) в існування "засвіту" - місце, де спочивають гіпотетичні живі ляльки. Останні наукові дослідження показують, що під час смерті сильферрина відбувається направлений енергетичний сплеск, що є непрямим підтвердженням можливості існування душі.

Ляльки мають поняття про священні ліси та гаї. Вони вважають фейрі, мешканців таких місцевостей, посланцями Бога, і хоча не вклоняються ним, як богам чи святим, але шанують. В свою чергу королеви чи королі фейрі шанують ляльок.

Західні країни в часи середньовіччя доволі неоднозначно ставилися до релігійних поглядів сильферринів, котрі часто ховали на території Феєнталю вчених та єретиків, вважаючи їх корисними для розвитку науки. Так само на теренах Феєнталю знаходили прихисток різні раси, котрі переслідувалися по всьому континету. Однак далі невдалого хрестового походу та дискусій у резиденції пап конфлікт не пішов. Сильферрини були потрібні як союзники в боротьбі з ворогами з півночі. Інквізиція на території Феєнталю була заборонена, однак чернечі просвітницькі ордени могли вільно діяти на теренах країни.

Родина та життя живої ляльки

Сильферрини моногамні, вибір здійснюють раз на все життя, тому підходять до вибору дуже ретельно та відповідально. Зазвичай вони вибирають протилежну стать, але у них не вважаються чимсь незвичним одностатеві пари, якщо утворення такої пари доцільне з точки зору прагматичності в конкретній ситуації. Через особливості будови у них інакше збудований сексуальний потяг, він менш імпульсивний і бурхливий і наростає в присутності "своєї" особини. Для сильферринів в родинному житті важливіший комфорт співіснування, співідейність та спільне бачення життя, ніж емоції.

У сильферринів історично цінувалася компетентність та рівень знань, тому в них не було ані патріархату, ані матріархату. Всі дорослі особини вважаються рівними не залежно від статі. Тому в родинах практикується партнерство та взаємодопомога. Іноді це доходить навіть до холодного розрахунку, однак у тих представників, котрі мають невиражені емоційні складові. В родинах побут не розділяють на "чоловічі" та "жіночі" обов'язки, однак це залежить теж від людського суспільства, в котрому сильферрини мешкають, якщо історично живуть за межами своєї країни чи її колоній. В деяких випадках вони приймають ролі, притаманні тому суспільству, але скоріш для формальності.

В родині народжується 3-4 дитини, однак в останнє століття спостерігається тенденція до 1-3 дітей. Є родини, в котрих до 10 і більше дітей, однак це скоріш виняток. Пологи протікають важче, ніж у людей, однак через розвинуту медицину смертність історично була меншою. Близнюки через особливості статевих органів не народжуються. Батьки приймають активну участь у вихованні, однак чим старше стає дитина, тим більше їй дають самостійності та свободи дій в межах суспільства. Повноліття у ляльок наступає в 20 років, однак працювати можуть з 16, і навіть з 14, якщо можуть здати професійні тести, обов'язкові при прийнятті на роботу. До невеликих напівосвітніх проєктів, як суспільних, так і комерційних, дітей починають залучати з 13 років.

Історично сильферрини практикували колективне навчання та інтеграцію дітей у суспільство, у них розвинуте наставництво, в той час батьки грають важливу роль у створенні всіх умов для розвитку дитини. Вчаться живі ляльки в окремих від людей школах, це пов'язано зі специфікою мислення ляльок. Вони швидко засвоюють точні науки, однак гуманітарним дисциплінам та освоєнню емоцій вони приділяють більшу увагу, ніж люди. У вищих навчальних закладах, коледжах та професійних навчальних закладах сильферрини вчаться разом з людьми. Так само і в дорослому віці на різних курсах.

Державний устрій Феєнталю

Історично існує лише одна країна дерге - Феєнталь. Він розташований в місці падіння метеориту та навколишніх областях. Протягом середньовічних воєн сильферрини приєднували собі землі на сході, частково поглинувши слов'янське людське населення, котре не було в стані опитарися ворогам з півночі. На заході з античних часів розселялися вихідці з римської імперії. Згодом ці люди розсередилися по всій країні, але загалом найбільше їх на північному сході в провінції Нанья. Три світові війни та агресивна політика ворожої Північної Імперії щодо сильферринів нанесла великої шкоди корінному населенню.

В наш час у материковому Феєнталі населення складає 65 000 000 мешканців. 66% населення це сильферрини, 4% інші вуглецево-кремнієві раси, 0,5% ельфів, 30,5% це люди. Захід та центр лоди це переважно нащадки латинянів, центр та схід - слов'ян. Близько 2 000 000 сильферринів мешкає за океаном в колонії, ще близько 30 000 000 в колишніх римських провінціях та інших країнах континету, і біля 500 000 по інших країнах світу. Більша частина населення сконцентрована у столиці та промислових центрах Південного Сходу, таких як Марієнталь, Кассея чи Дубів. Західні та північні пригірські провінції спустошені Третьою Світовою війною, котра стримала розвиток великих міст.

Оскільки більша частина населення країни це сильферрини, саме вони встановлюють загальні правила існування між расами. В країні заборонені рабство, расизм в будь-якій формі, притиснення за мовною, релігійною чи гендерною ознакою.

Державний устрій Феєнталю - експертна демократія з квазіконституційною монархією. Країною керує Верховна Рада Експертів, котрих вибирають кожні 4 роки на загальному голосуванні. Король чи королева виконують дипломатичні представницькі функції. Королівська посада належить експерту з боротьби з чудовиськами. Посада є пожиттєвою, але у випадку виявлення некомпетентності король може передати престол наступнику чи наступниці, котра вважається більш компетентною. Так само принци і принцеси повинні довести свою компетентність. У випадку, якщо жоден з наступників з прямих нащадків короля не виявив відповідних здібностей, шукають серед бічних гілок, або ж змінюють династію.

Так само, як і посада короля, деякі посади, такі як очільники провінцій мають назву герцог. Однак цей титул не є спадковим, на місце керівників призначається найбільш фаховий спеціаліст на термін до 5 років з можливістю продовження ще до 5. Найбільш знані борці з чудовиськами можуть отримати так звані дворянські титули, але вони не є спадковими, і не дають самі по собі право обіймати владу, лише підвищують статус носіїв та надають право володіння до кінця життя невеликим маєтком із фонду короля. Однак на півночі країни є кілька знаних людських спадкових аристократичних родин, котрі були прийняті сильферринами в часи релігійних воєн середньовіччя. Аристократичний титул не дає сам по собі права займати державні посади чи входити до експертних рад.

Законодавство Феєнталю орієнтується на логічно-прагматичне бачення світу сильферринами, тому люди, відсоток котрих досить великий, змушені були історично прийняти ці правила навіть для тих місцевостей та міст, де вони становлять половину населення.

Феєнталь проводить жорстку міграційну політику щодо людей, приймаючи до себе лише висококваліфікованих спеціалістів. В той час як сильферрини з інших країн легше можуть отримати фактичне громадянство, при тому, що умовно всі представники народу дерге вважаються громадянами Феєнталю.

В інших країнах сильферрини зазвичай утворюють громади-ком'юніті, однак не закриваються від корінного народу, навпаки, активно з ним взаємодіють. Однак у випадку конфліктів між другими країнами країнами сильферрини не беруть в них участь, або ж намагаються допомогти знайти компроміс.

Особливості медицини ляльок

З давніх часів живі ляльки розвивали фіто- та літо- терапію. Фармакологічні засоби хімічного походження часто шкідливі для сильферринів або ж мають зовсім інший ефект, ніж для людей. Так деякі хімічні засоби накопичуться між суглобами і перешкоджають або ж навіть і паралізують рух. Тому ляльки лікуються переважно ліками рослинного походження, окрім ситуацій, коли потрібно швидка дія (антибіотики, хіміотерапія). Це сприяло розвитку зілярських травницьких гільдій, частина учасників котрих мають здібності до керування ЕММ, тобто до магії, та мистецтва, пов'язаного з травницькою культурою.

Кожне місто, де є громада сильферринів, обов'язково має свою травницьку гільдію. До неї зазвичай примають після іспиту і зі свого міста. В той же час зі сторони беруть лише за рекомендацією та після іспиту. Свою майстерню жива лялька може відкрити лише після 5-10 років праці у майстра і лише після особливого іспиту. Без іспиту свою майстерню відкривають лише ляльки в тих населених пунктах, де раніше не було гільдії за принципом: "хто перший, той ліпший, однак ти маєш довести свою компетентність". Оскільки сильферрини мешкають не лише у Феєнталі, то гільдії є і в інших країнах, окрім країн з жарким сухим кліматом, де сильферинів немає.

Однак є особливий випадок. Якщо жива лялька виховує з личинки істоту - йоля, вартового особливих священих заповідних гаїв, де ростуть рідкісні рослини, це вважається особливим досягненням. Самі ж такі сильферрини наділяються надзвичайним рівнем експертності, мають велику пошану і можуть не лише очолювати гільдії, але з часом і просуватися на фахові медичні ради. Лише вони мають доступ до збору рослин в священому лісі свого підопічного йоля.

Мистецтво живих ляльок

Мистецтво живих ляльок формувалося в тісному симбіозі з ельфами та людьми. Хоча сильферринам притаманне почуття витонченого естетизму та потяг до прекрасного, освоєння гуманітарних наук та мистецтва дається їм не легко через логічно-раціональне мислення. Попри це серед них є всесвітньо визнані художники, композитори, скульптори, архітектори та письменники. Першими відомими пам'ятками вважаються рослинні орнаменти в печерах навколо Смарагдового Озера. Вчені вважають, що це перші спроби записати лікарські рецепти.

Рідне мистецтво сильферринів дуже математично точне. Вони віддають перевагу симетрії, правильності, грі послідовностей, таємним числовим комбінаціям, алегоріям на фізичні чи хімічні явища. Дуже часто таке мистецтво супутнє із загадками, де слухач, спостерігач чи читач має для себе відгадати, що саме зашифрували автори в своїх творах.

Під впливом людської культури сильферрини віддають перевагу гарному одягу, тому серед них багато проєктувальників та дизайнерів моди. Так само через схильніст до хімії багато парфюмерів, кондитерів тощо. Оскільки ляльки мають залежність від шоколаду, то існує навіть окремий вид мистецтва, пов'язаний з шоколадною скульптурою.

Живі ляльки та деякі інші види

Сильферрини і люди

Стосунки людей та живих ляльок протягом історії складалися доволі нелінійно. В давній історії конфлікти і війни були звичайним явищем. Фізично живі ляльки сильніші та моторніші, однак люди хиріші, імпульсивніші, непередбачуваніші і підступніші. Лише поява спільних ворогів з півночі, напади морських розбійників та кочівників змусила людей та сильферринів шукати компроміси. І на зламі ер живі ляльки та люди врешті почали мирне співіснування. Цьому також сприяла політика Римської Імперії, котра ставилася до живих ляльок толерантно та слабкість пригірських слов'янських племен, котрі потребували захисту від північної імперії.

Хоча поза межами Феєнталю живі ляльки та люди можуть мають упередження одне до одного, далі легких натяків чи легких словесних дій не йде. У самому Феєнталі існує симбіоз між 66% сильферинів та 30,5% історичного людського населення країни. При цьому міграційна політика щодо не сильферинів у Феєнталі дуже жорстка. Натомість діє програма заохочення поверенню до країни сильферринів.

В заокеанській колонії та на островах стосунки між сильферринами та людьми не відрізняються від Старого Феєнталю.

Сильферрини і ельфи

Історично сильферрини зустрілися з ельфами раніше за людей. Через спільне вміння сприймати та керувати магічною складовою ЕММ та загальну відносно невелику чисельність обидва види не конфліктували і навіть переймали знання один в одного. З часом між ельфами та сильферринами виникали і конфлікти, але скоріш побутові на рівні окремих особин. Історично відома лише одна ельфійсько-лялькова війна, котра тривала 10 днів, аж поки живі ляльки не виробили компромісний план, котрий влаштував обидві сторони.

Ельфи - вимираюча раса. Половина їх популяції мешкає на теренах Феєнталю.

Сильферрини і водяники

Попри те, що обидва види споріднені, в часи палеоліту між видами йшли сутички та війни, в котрих переможці з'їдали переможених. Згодом, у пізньому палеоліті та неоліті канібалізм через релігійно-аналітичні переконання та супутні хвороби відійшов до минулого. Війни набули характеру конфліктів за територію, ресурси та вплив. Навіть поява чудовиськ змогла лише перетворити стосунки на холодний нейтралітет. Лише в епоху просвітництва обидва види почали зближення. В наш час трапляються навіть шлюби, хоча це рідкість, оскільки водяникам притаманна полігамія.

Водяники не мають своєї країни, вони мешкають невеликими колоніями по всьому світу у помірних, рідше субтропічних чи субарктичних широтах.