“Атлант розправив плечі” завдяки Айн Ренд

Я довго підходила до написання відгуку на книгу “Атлант розправив плечі” Айн Ренд. Перш за все мені потрібно було добряче осмислити цей твір. По-друге, зняти рожеві окуляри, котрі накинула мені перша половина цієї трилогії, і почати критично аналізувати цю цей великий, епічний і вже культовий роман. А судячи з того, від кого приходили мені рекомендації на прочитання цієї книги, то він таки дуже популярний в середовищі бізнесменів та ділової еліти. Та й не диво.

Головні герої роману “Атлант розправив плечі”

Головні герої роману Айн Ред - власники великого бізнесу або ж директори компаній. Ці люди втілюють у реальність свої задуми, вони живуть своєю справою і їх можна назвати фахівцями найвищого рівня. Генк Ріарден, власник металургійних заводів, винаходить свій унікальний метал, котрий за всіма показниками кращий, ніж всі сучасні героям сорти сталі. Франциско д’Аконія володіє незліченими запасами міді найкращої якості. Дагні Таггарт працює в родинному залізничному бізнесі, починаючи з найнижчої управлінської ланки - керівничкою станції, але згодом доходить до посади віце-президента компанії, в той час власником є її брат Джеймс. В історії фігурують ще кілька бізнесменів, героїв другого плану, котрі тим не менш, грають велику роль в сюжеті.

Всі чудові люди ідеалізуються, ми бачимо їх такими собі титанам, котрі змушують економіку США рухатися вперед. Вони не часто з’являються на світських вечірках, не дуже люблять всі ці творчі туси, сповнені, як може здатися, неробами та невдахами, що живуть коштом суспільства.

Суспільство роману “Атлант розправив плечі”

Так, головною ідеєю Айн Ренд є те, що суспільну цінність мають саме люди, котрі генерують капітал. Вони ніби зійшли з ідеалістичних соціалістичних плакатів про заводи чи освоєння космосу. Їм протиставляються безвольні аморфні, бридкі на вигляд та в середині люди, котрі демагогією прикривають власні ниці дрібновласницькі інтереси коштом згаданих титанів бізнесу. Ці “людці” озброїлися філософським вченням про самопожертву для блага суспільства і потроху окупували суспільну думку, а за нею і владу. А коли зайняли владні крісла у Вашингтоні, почали втілювати свої ідеї в життя, потроху руйнуючи лад в країні. Нам не показали, хто саме стоїть за цими людцями, але ми можемо здогадатися, що вони явно мали закордонний вплив. Адже весь світ вже є соціалістичним, і націоналізація приватного бізнесу йде там повним ходом.

Власне до них належить Джеймс Таггарт, що особисто мені було дивно і алогічно. З чого б це власнику успішного бізнесу, а власник він, а не його сестра, перейматися надлишковим альтруїзмом. Звідки в родині бізнесменів аморфний нездара? Що виховало в ньому схожість до великої інфантильної дитини? Не зрозуміло.

В цій ситуації дивує така ж сама аморфна пасивність підприємців. Замість того, аби чинити активний спротив популістам, аби проводити хоча б якусь політичну боротьбу та припинити врешті фінансувати будь-які безглузді популістичні проєкти, вони просто влаштували мовчазний протест. І облаштували собі таємну місцинку, в котрій влаштували ідеальний світ з культом долара, відточеними стосунками, де немає місця жодній альтруїстичній дії, а все має свою ціну. Утопічна країна в морі антиутопії. Шамбала бізнесу, Атлантида підприємців. І в той час, як за межами цієї бульбашки світ сиплеться, вони цілком собі непогано почуваються.

А як насправді б розвивались події в "Атланті"?

Насправді ж, як показала наша нинішня історія, великий бізнес та топ-підприємці теж можуть піддаватися, і легко піддаються популізму. Ілон Маск тому приклад. По-друге, аби здобути владу в США, популістам належало б отримати повний контроль за двома палатами, судами та крісло Президента. Як вони могли мати таку абсолютну більшість, та й взагалі, як могли отримати повний контроль? Чому підприємців вистачило лише на своєрідну втечу зі спаленням мостів та “сіл”? Та й далеко не всі з них такі вже ідеалісти, то ж популістів могли просто відстрілювати, скориставшись з послуг мафії. Ба більше, така боротьба суттєво оживила б роман “Атлант розправив плечі”. Натомість ми бачимо нескінченну балаканину та розмірковування.

Щобільше, перші б різкі рухи бізнесу за підтримки навіть того ж пірата Рагнара Даннескьольда та частини військових, намертво перелякали б популістів та змусили б їх розбігтися або ж принаймні поводити себе обережніше. І активний спротив значно логічніший. Адже відновлювати зруйновану країну, розпорошену на купу уламків, повністю знищену нездарами інфраструктуру собі дорожче. Натомість вони просто почали зникати. І зовсім не від рук таємних вбивць чи викрадачів, як це було б логічно.

З іншого боку, серед аморфних мішків рано чи пізно з’являються бонапарти та диктатори, котрі знищують амеб та беруть владу до своїх рук. Історія соціалістичних революцій показує, що на зміну популістам приходять саме сильні особистості, а популістів або ж зливають десь, або ж розстрілюють. І настане час, коли такий диктатор постукає до двеей ідеальної бульбашки Джона Голта. І за ним буде озброєне до зубів регулярне військо, а не деморалізована країна.

Ну, це в реальності, а не в книзі.

Інші недоліки книги “Атлант розправив плечі”

Трилогія має суттєвих недоліки. Перший і головний це любовна лінія. Вона перетворює серйозний твір на якусь шьоджьо чи джьосей манґу з вірними хлопцями, котрі охоче поступаються коханою перед іншими такими ж вірними хлопцями. Аж поки дівчина, майже єдина така на світі, не дістатися тому самому. 

Друга - це промова Джона Голта. Вона нагадує скоріш релігійне послання апостола, нагірну проповідь в її самій нелаконічній і пересиченій формі. Щиро кажучи, будь-хто заснув би вже на третині. Або ж вимкнув радіо.

Третій недолік це кінцівка роману. Вона настільки ж ідеалістично нереальна, як нереальний гарем чоловіків навколо Дагні Таггарт, про що я вже загалом розкрила вище.

Авторці закидали ще доволі архаїчну систему розподілу промислових об’єктів, однак підтвердити це чи спростувати у мене, звичайної вампіриці, не вийде. Елементарно бракує знань.

Висновок

Втім книгу Айн Ренд “Атлант розправив плечі” не дарма вважають культовою. Саме через опис діяльних людей, через їх вчинки ми всі легко можемо надихатися і на свої власні вчинки, справи, бізнес. Якщо ми приймемо ці засади, то рано чи пізно підемо до успішного успіху. 

Головне не забувати, що у всьому важливий баланс, а взаємодопомога притаманна навіть таким жорстким, немов вилитим з ріарден металу людям, як Генк і Дагні.