Вонка або шоколадний мюзикл

Хто кохає шоколад - всім до мене, зараз я розповім про свої враження від фільму 2023 року “Вонка”. Я теж обожнюю шоколад з різними фруктовими додатками, то ж просто повинна була піти на цей фільм, прихопивши з собою чай та шоколадку, бо як інакше! 

А ще я велика фанатка франшизи “Віллі Вонка і шоколадна фабрика”, то ж бачила і самий перший фільм 1971 року, і його рімейк “Чарлі та шоколадна фабрика” 2005 року. Перший фільм надзвичайно веселий, і мені подобається там іронічний Вонка, котрого розгребли на меми. Натомість фільм Тіма Бертона підкорив моє серце готичністю, місцями театральною абсурдністю умпа-лумп і самим Вонкою, в котрого втілився незрівнянний Джонні Депп. Ех, коли він був молодий із іскрою в очах! 

Добре, повернемося до “Вонки”. Цей фільм можна вважати приквелом першої екранізації книги Роальда Дала. Віллі Вонка постає перед нами молодим майстром, котрий хоче знайти місце в цьому світі для своєї продукції - “гопля-шоку” та інших смаколиків. Смаколики і справді виглядають гарно. Коли я дивлюся на цю смакоту, то згадую крамничку “Відьмацькі витівки Візлів”. Певне, Роулінг теж надихалася книгою Дала. Або ж творці “Вонки”...

Добре, повернемося до головного героя. Він доволі схожий на Вонку у старшому віці (котрого виконав Джин Вайлдер), і здається, режисери навмисне так підібрали актора і перуку, аби підкреслити цю схожість. Тімоті Шаламе грає Вонку гарно, ексцентрично. Завдяки його грі складається враження, що Вонка набагато сильніший чарівник, ніж здається на перший погляд. І він отримує щире задоволення від пригод. 

А пригод на молодого пошукача свого місця звалюється багато. Конкуренти з шоколадного картелю не дрімають і влаштовують прийом у вигляді холодного душу, а допомагає їм в цьому керівник поліції. Та не лише конкуренти, але і зажерливі власники “дешевої” нічліжки і пральні місіс Пралкінз та Вичистер. А на додачу… ви чуєте ці магічні звуки пісеньки: “умпа”... “лумпа”, котра йде через весь фільм? І мені здається, що місцями Вонка сам режисує весь сценарій. Це вже теорія змов, чи ще ні?...

Перейдемо до антуражу. Ми бачимо типове європейське містечко, котре не торкнулися перебудови модерністичних часів, а також Друга Світова Війна. З вигляду трамваїв та авто я можу припустити, що дія відбувається десь в 20-х чи 30-х роках минулого століття, що добре узгоджується з фільмом 1971 року, де Вонці глибоко за 50. Місто і справді надихаюче, я б хотіла мешкати в такому, блукати лабіринтом вулиць та пити каву серед гарних кам’яниць та навпроти чудових крамниць з одягом і шоколадом. Але досить про особисте!

Безумовно, багато речей - це театральна умовність. Починаючи від неграмотності Вонки (через що він потрапляє до халепи), закінчуючи проникненням до зоопарку та піснями, але вони доречні і на своїх місцях. Хоча не зрозуміло, як саме Вонка досягнув такого рівня вміння, не вміючи читати, де саме він навчився і звідки в цього магічні здібності. Нам показали дитячі роки Вонки та його маму. І там не було жодного натяку на це. 

Оця лінія з мамою, доволі сентиментальна, але якось слабенька, як на мене. Я от думаю собі, що вона введена лише для того, аби відв’язати нас від фільму 2005 року. Там дивність Вонки була пояснена його стосунками з батьком-стоматологом в дитинстві. І це доволі суттєво впливає на сюжет. Додам, що Вонка в 2005 році куди більше схожий на велику дитину, часом доволі жорстоку, травмовану деспотичним татом. Натомість я дуже добре бачу у Вонці 2023 року того самого старого доброго Вонку 1971 року, котрий подорослішав, набрався іронії, трохи навіть впав до дитинства. Але вони схожі!

Ну, і аби закінчити порівняння зі старими фільмами, згадаю схожість умпа-лумп і особливо, головне!!! Як Вонка поставив залишив тростину стоячою. Це пряме цитування фільму 1971. Ну, годі, це останнє підтвердження!

Окремо відмічу акторський склад. На свій превеликий подив я побачила тут і Г’ю Ґранта (відомого як Доктор Хто), і Ровена Аткінсона (так, той самий Містер Бін). Всі красунечки і красунчики, всі на своїх місцях. То ж я дивилася за цією музичною фєрією із великим задоволенням! 

Тепер, щодо недоліків. Так, цей фільм не стане до вподоби тим, хто зростав на фільмах Тіма Бертона. Він якоюсь мірою дитячий, трохи наївний, хоч і веселий. По друге, як для мене, надто очевидно, що Вонка зовсім не той простуватий шоколатьє, за кого себе видає. Надто вже він легко петляє між небезпеками, надто легко сприймає удари долі. 

З того, що сподобалося - це сатира на владу і церкву, котрими крутять-вертять як хотять владарі цього світу. І не кажіть, що такого ніколи не було. Гадаю, авторів фільму та мене разом з ними не спалять на вогнищі і не закидають камінням.

Ось і все, що я хотіла сказати. А тепер час йти по шоколад, бо поки я писала цю рецензію, то всі мої запаси закінчилися. 
Бувайте, ваша Рафаелла!