Про золоту колисанку та скарби Лібуше

Від князів Чеха та Крока Лібуше успадкувала великі скарби, котрі вона примножувала за першої ж нагоди. І на момент весілля з Пржемислом у княгині назбирався доволі великий посаг. Після весілля Лібуше повела князя до одного потаємного місця і показала, де саме тримає той запас. Її чоловікові сподобалася ідея, і згодом протягом свого правління він дбав про збільшення скарбів.

Згодом у Пржемисла та Лібуше народився первісток, Незамисл. За переказами княгиня замовила для нього золоту колиску. А коли синок підріс, Лібуше опустила ту колиску на дно Влтави під скелями Вишеграду, кажучи:

• Тут ця колиска лежатиме аж до тих пір, допоки в Чехії не народиться правитель, достойний неї. 

Йшли роки. Померла Лібуше, а за нею і Пржемислав. Владу успадкував Незамисл успадкував, а по ньому син Мната.

Доля скарбів Лібуше

А яка ж доля скарбів Лібуше? Виявилося, що нащадки не знали про нього. Лібуше і Пржемисл не передали знання про них, адже хотіли, аби спадкоємці жили своїм розумом, а не циндрили скарби Лібуше. скоріш за все тому, аби ті власними силами старалися збільшити статки своєї держави, а не покладалися на батьківський спадок.

І досі ці коштовності лежать десь у скелях Вишеграду. Лише один раз у рік, у Велику Страсну П’ятницу, коли відкриваються всі заховані скарби, будь-хто може їх забрати, якщо випадково чи з наміром буде поряд. Лише треба не озиратися, коли йдеш добувати скарб.

І якось один селянин із сусіднього Підскалля, який чув багато старих легенд, вирішив знайти золото Лібуше. Йому пощастило — саме у Страсну П’ятницю він опинився поряд з щілиною у скелі. Проліз туди, і відкрився йому прохід. Йде собі тим ходом, а за спиною як закричить, як заскавчить. Селянину хоч би що. Дійшов він до великої печери, повної золотих старовинних гривень. Хотів було взяти одну з них, аж раптом почув голос брата, що гукав його ім’я. Озирнувся, все навколо потьмяніло і зникло. Опам’ятався вже на траві на березі Влтави під Вишеградськими скелями. Але щілина просто зникла.